Page 60 - 4332
P. 60

Перейшовши  до  цієї  частини  питання,  насамперед
           потрібно  зазначити,  що  спроби  раціонального  осмислення
           природи  соціального  конфлікту  здійснювали  ще  давні
           філософи,    але    вироблення     власне    конфліктологічних
           концепцій  датують  початком  ХХ  ст.  Перші  дослідження
           пов’язують  із    Г.  Зіммелем,  який  запропонував  термін
           “соціологія  конфлікту”.  І  лише  після  Другої  світової  війни
           дослідження  конфліктів  набули  прикладної  спрямованості,
           тобто  зосередилися  на  аналізі  й  розв’язанні  реальних
           конфліктів.
              Потрібно сказати, що в сучасній науковій літературі існує
           багато визначень політичного конфлікту (напр. К. Боулдінга,
           Л. Козера, Р. Дарендорфа та ін), проте за всієї різноманітності
           тлумачень суті конфлікту спільним для них є визнання того,
           що  в  основі  конфлікту  лежить  суперечність,  зіткнення
           несумісних,  а  то  й  взаємовиключних  інтересів.  Відповідно
           політичний  конфлікт  можна  визначити  як  протистояння  і
           протиборство несумісних, а то й взаємовиключних політичних
           інтересів соціальних груп і політичних сил на  ґрунті бажання
           ствердити владний пріоритет задля реалізації своїх інтересів.
              Для повнішого розуміння сутності конфлікту, його місця в
           житті  суспільства  необхідно  вказати  на  дві  парадигми,  які
           співіснують  у  науковій  думці  ХХ  ст.  –  функціоналістську  і
           конфліктологічну.  При  цьому  вказати,  що  функціоналісти
           (Е. Дюркгейм,    Г. Спенсер,    Т. Парсонс,    В. Парето,    ін.)
           наголошують  на  важливості  внутрішньої  гармонії  та
           упорядкованості  суспільства,  вважають,  що  останнє  завжди
           прагне стану “абсолютної рівноваги”, тому конфлікти – явище
           аномальне,  своєрідна  “хвороба”  суспільства.  А  прихильники
           конфліктологічного        підходу      (Л. Козер,      Дж. Рекс,
           Р. Дарендорф, ін.) розглядають конфлікт як явище цілковито
           нормальне й неминуче у суспільстві, розділеному на класи, які
           мають  неоднакові  ресурси.  Вони  вважають, що  слід  визнати
           не  тільки  неминучість  конфліктів  у  суспільстві,  а  й  їх
           конструктивну  роль  в  суспільному  розвитку,  а  також  те,  що
           конфліктом  можна  управляти.  При  цьому  суть  управління
           конфліктом  полягає  не  в  тому,  щоб  відвернути  або  чимось
           замінити  соціальну  революцію  чи  локальні  колізії,  а  в  тому,

                                          58
   55   56   57   58   59   60   61   62   63   64   65