Page 58 - 4332

Дуже близькою до вказаної класифікації набула
поширення класифікація суб’єктів політики за характером і
місцем, яке вони посідають у суспільній структурі. За цією
ознакою виокремлюють три групи суб’єктів політики:
соціальні, інституціональні та функціональні. Поскільки
соціальні та інституціональні суб’єкти – це є, іншими
словами, відповідно первинні та вторинні, про які говорилось
вище, то варто коротко зупинитись лише на функціональних
суб’єктах політики. Ними виступають такі суспільні
інститути, які не виконують політичну функцію постійно, а
беруть участь у політиці лише ситуативно, за певних умов,
вступаючи у взаємодію з політичними інститутами. Це,
наприклад, церква, армія, більшість громадських організацій,
засоби масової інформації тощо. При цьому варто подумати,
чи поділ суб’єктів політики на інституціональні і
функціональні є абсолютним.
В західній політології найвідомішою є класифікація
суб’єктів політики залежно від ступеня свідомої участі людей
у політиці (за Г. Алмондом). За цією ознакою розрізняють:
1) паройкіальний тип (від грецьк. “пара” – навколо та
“ойкос” – дім, господарство): цілком безсвідома, стихійна
участь в політиці, коли цей тип суб’єкта живе безпосередньо
інтересами найближчого оточення; 2) суб’єкт-підданий:
напівсвідома участь, розуміння змісту суспільних ролей, але
нерозуміння, як впливати на ці ролі; 3) активний учасник
політики – партисипант: найактивніший і найсвідоміший
суб’єкт політики.
Також класифікацію суб’єктів політики здійснюють за їх
динамічними якостями, а саме:
1) консервативні суб’єкти, які змінюються дуже повільно й
неохоче, наприклад, нація, церква, держава; 2) суб’єкти,
схильні до гнучкого реагування на ситуації, наприклад,
індивіди, виборці, масові рухи популістського характеру
тощо.
При відповіді на третє питання насамперед важливо
зауважити, що проблеми політичної стабільності та
конфліктів на Заході завжди широко висвітлювалися і лягли в
основу відповідних політологічних концепцій, а в умовах

56