Page 56 - 4332

Загалом соціальні групи розрізняють на основі критеріїв
соціальної диференціації (диференціації суспільства) та
критерію масштабності: великі соціальні групи (інтегрують
індивідів “по горизонталі” в рамках усього суспільства, країни
в цілому: соціально-класові, етнічні, демографічні, релігійні);
середні (корпоративні, що утворюються для досягнення
певних цілей: виробничі об’єднання, організації,
територіальні спільності) та малі (сім'я, виробничі бригади,
сусідські спільності, товариські компанії тощо). Об’єктивною
умовою інтеграції індивідів у соціальні групи є збіг інтересів
(коротко- та довготривалих). А оскільки останній не є
постійним, соціальні групи є утворенням динамічним,
рухомим. Тому соціальну структуру із властивими їй
спільностями, з їх зв'язками, інтересами можна розглядати не
як стан, а як процес.
Недостатній розвиток груп призводить до авторитарних,
тоталітарних режимів. Урізноманітнення ж соціальної
структури є важливою передумовою демократизації
суспільства.
В цьому плані держава, здійснюючи певну економічну і
соціальну політику, якоюсь мірою, а іноді дуже істотно
впливає на спрямування соціальної диференціації. Історичний
досвід засвідчує, що настанова на соціально однорідне
суспільство не відповідає потребам прогресу цивілізації.
3 точки зору визначення суб’єктів політичного процесу
можливі різні підходи до соціальної структури на рівні
великих груп. Так, для марксистського підходу вирішальне
значення має склад суспільства з огляду його поділу на
економічні класи (великі групи людей насамперед за
економічними ознаками: формами власності, розмірами
багатства, місцем i роллю в організації господарської
діяльності, формами одержання доходів), які тлумачились як
антагоністичні, а боротьба між ними – як основа розвитку
суспільства.
Для іншого ж підходу – теорії соціальної стратифікації
(початок концепції страт поклав німецький вчений М. Вебер)
– характерним є розглядати соціальну структуру як
багатомірну систему, в якій поряд з класами i відносинами

54