Page 57 - 4332
P. 57

власності,  що  їх  породжували,  важливе  місце  мають  й  інші
           параметри:  престиж  професії    (посади),  рівень  освіти,  об’єм
           влади тощо. Тобто не відкидається поняття “соціальний клас”
           як елемент структури, а використовуються ще й інші критерії
           диференціації.    Наукове    i   політичне    значення    теорії
           стратифікації полягає в тому, що вона враховує різноманітні
           ознаки, на яких ґрунтується соціальний статус індивідів.
              Потрібно  підкреслити,  що  групи,  які  вирізняються  на
           основі економічних чинників та на основі критеріїв соціальної
           стратифікації, є  базовими, первинними соціальними групами,
           а  відтак  –  i  суб'єктами  політики.  Але  в  міру  розвитку  й
           ускладнення     соціальної    структури     зростає    значення
           різноманітних  вторинних  утворень  (такі  соціально-політичні
           сили  як  консерватизм  i  лібералізм,  соціал-демократія,
           профспілковий     рух    тощо).    Взаємодією,     поєднанням,
           сплетінням різноманітних інтересів, їх комбінацією зумовлене
           формування похідних груп як суб’єктів політики.
              Варто  зауважити,  що  включеність  у  політичний  процес,
           вплив  на  прийняття  i  виконання  політико-управлінських
           рішень  є  далеко  не  однаковою  в  окремих  індивідів  та
           групових  суб’єктів.  3  урахуванням  цього  здійснюють
           класифікацію суб’єктів політики на:
                   первинні     (базові)    –    це    соціальні    групи
           громадянського суспільства,  їх основні завдання: визначення
           власних    інтересів,   формування      громадсько-політичних
           структур  та  надання  їм  підтримки  через  масові  акції.  Тому
           статус цих груп у соціальній структурі виявляється у боротьбі
           за  владу  трансформовано,  через  утворення  різноманітних
           політичних сил;
                   вторинні  (політичні  партії,  громадсько-політичні
           opганізації та рухи, групи  тиску тощо): формування цінностей
           та  цілей,  вироблення  програм,  участь  у  боротьбі  за  владу  i
           здійснення тиску на неї;
                   безпосередні  (політичні  лідери,  владні  структури,
           керівні органи політичних організацій): прийняття політичних
           ухвал,  консолідація  суспільства,  врегулювання  конфліктів
           тощо.


                                          55
   52   53   54   55   56   57   58   59   60   61   62