Page 54 - 4332

і Аристотеля і триває до кінця ХІХ ст. Інша позиція у
розумінні політики (друга пол. ХІХ ст. – переважно ХХ ст.)
була властива марксизму, поглядам М. Вебера і
репрезентувала політику як владу, як планове й організоване
прагнення її завоювання, а відповідно, як конфлікт, боротьбу,
в якій ті, хто утримують владу, забезпечують собі контроль
над суспільством та отримання всіляких благ.
Сьогодні на рівні наукового аналізу політика постає по-
різному, зокрема її тлумачать як: взаємодію класів, націй,
держав між собою і владою; сукупність дій, заходів, установ,
за допомогою яких узгоджуються інтереси різних верств
населення; прагнення, пов’язані із здобуттям і використанням
державної влади, цілеспрямованим впливом на неї; участь у
справах держави, визначення форм, завдань, змісту її
діяльності, ін. Проте найвдалішим нам видається таке
визначення політики, яке відображає її соціальну
спрямованість – реалізовувати, узгоджувати багатоманітні
соціальні потреби й інтереси на основі керівництва й
управління суспільством. (Див.: Шляхтун П. П. Політологія
(теорія та історія політичної науки). – С.154). Останні слова є
важливими, адже будь-яка діяльність спрямована на
реалізацію інтересів, тому особливість політики в тому, що
робить вона це через керівництво та управління.
Розглядаючи види, напрямки, структуру політики, слід
звернутися до Політологічного енциклопедичного словника
(К., 1997. – С.258-259). Основними її видами (в залежності від
різних критеріїв) є: економічна, соціальна, аграрна, світова,
міжнародна, локальна, державна, партійна, довгострокова,
оперативна тощо. Структурними елементами політики
виступають: політичні відносини і діяльність; політична
свідомість; політична організація.
Стосовно функцій політики (основних напрямків її впливу
на суспільство) можна виділити такі основні, як: всеосяжної
організації суспільних явищ; регулятивно-контрольного
впливу на життя, діяльність, стосунки людей, груп, індивідів;
виявлення та виразу, задоволення інтересів різних соціальних
груп; певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх
більш загальному інтересу – спільному; раціоналізації руху

52