Page 30 - 4332

недоторканність, свобода приватної власності та економічної
діяльності, невтручання держави в економіку, розподіл влади,
інші. Поступово ліберали еволюціонують від визнання в
якості ідеалу конституційної монархії і цензового обмеження
виборчого права до нового ідеалу – демократичної республіки
із загальним виборчим правом. Характерною для них стає
відмова від революційних методів суспільних перетворень.
Глибоким дослідженням піддаються проблеми демократії
(А. Токвіль, ін).
Водночас потрібно підкреслити, що в цей період
формується також і політичний консерватизм. Конкретні ідеї,
що складали його зміст, змінювались в процесі історичного
розвитку, але загальні світоглядові принципи, сформовані в ті
часи, залишаються і донині: збереження історично
сформованих форм політичного життя, пріоритет державних
інтересів над особистісними правами і свободами,
заперечення рівності людей тощо. Теоретиками
консерватизму цього періоду виступали Е. Берк,
У. Вордсворт, С. Колрідж, Ж. де Местр, ін.
Відповідаючи на питання про основні напрями сучасної
західної політології, варто знати, що під ними розуміють
проблеми політичної науки, поставлені в різні періоди ХХ ст.,
і які є сьогодні предметом обговорення та подальшого
дослідження. Тому лише визначимо їх та назвемо імена
найвідоміших вчених-політологів.
1) Соціологічний напрям (М. Вебер, Е. Дюркгейм,
М. Дюверже, В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс, ін.). Займає
одне із провідних місць у сучасній політичній науці. Його
представники вивчають політичні явища в контексті та через
призму аналізу суспільства у всій складності та
різноманітності його соціальної структури і процесів.
2) Інституціоналізм (С. М. Ліпсет, Ч. Міллс, М. Дюверже,
ін). Політичні явища тут розглядаються через призму стійких
форм організації та регулювання суспільного, в т.ч. й
політичного життя, а також вивчаються самі ці організації.
Основним поняттям цього напряму є “політичний інститут”,
під яким розуміють установу, що має внутрішню
організаційну структуру, підпорядковується певним правилам

28