Page 116 - 4329

2.2. Еталонна влада (влада прикладу, харизма) – характеристики або особисті
якості того, хто впливає, є такими привабливими для виконавця, що він намагається
бути схожим на лідера.
2.3. Влада інформації – можливість доступу до потрібної, важливої
інформації і вміння використовувати її для впливу на виконавців.
2.4. Влада зв’язків – сприйняття підлеглими існування зв’язків керівника з
впливовими особами як в організації, так і за її межами.
Зміни у середовищі функціонування організації (зокрема, у рівні освіти
керівника і підлеглих, їх фінансовому стані тощо) зменшують можливості впливу на
підлеглих за допомогою традиційних форм влади. Виникає потреба шукати шляхи
співробітництва з підлеглими, аби мати можливість впливати на них.
Основними засобами такого впливу є переконання і залучення до участі.
Переконання ґрунтується на владі прикладу та владі експерта, але відрізняється
від них тим, що виконавець повністю усвідомлює, що робить і чому. При цьому
керівник розуміє, що виконавець має певну частку влади, яка здатна зменшити
можливості керівника діяти. Проте, отримавши згоду, керівник чинить сильний вплив
на потреби виконавця у повазі. Переконання впливає тим, що виконавець усвідомлює,
що зробивши так, як цього вимагає керівник, він задовольняє свої власні потреби.
Слабкими сторонами переконання є: повільність впливу; невизначеність результатів;
одноразова дія.
Залучення до участі. Керівник у цьому випадку не прикладає зусиль, аби
нав’язати підлеглому свою думку або волю. Керівник лише спрямовує зусилля
підлеглого і сприяє вільному обміну інформацією. Процес впливу у цьому випадку
здійснюється краще завдяки тому, що люди, як правило , більш старанно працюють для
досягнення мети, яка була сформульована за їх участю. Участь у прийнятті рішень
забезпечує апеляцію до потреб більш високого рівня (владі, компетентності,
самоповаги).
Повноваження, вплив і влада є інструментами управління. Як такі їх можна
застосовувати по-різному. Звичайно, різними будуть і результати. Отже,
результативність управління залежить від способу реалізації менеджером наданих йому
повноважень для досягнення цілей організації. Саме для характеристики таких способів
і використовується поняття “лідирування”.
Отже, лідирування – це здатність чинити вплив на окремі особи та групи в
процесі спрямування їх діяльності на досягнення цілей організації.

3 Поведінкові теорії лідирування

Існує багато засобів впливу на інших людей. Внаслідок цього закономірно
виникає запитання: які засоби впливу є найбільш ефективними у процесі спрямування
людей на досягнення цілей організації? У дослідженнях щодо відповіді на таке
запитання можна виділити три підходи:
1) підхід з позиції особистих якостей керівника;
2) поведінковий підхід;
3) ситуаційний підхід.
1) Підхід з позицій особистих якостей (краще, мабуть, рис, характеристик,
обдарувань, здібностей. – В. П.) керівника. В основу теорії особистості покладено
ідею, що кращі з керівників мають певну сукупність загальних для них особистих
якостей. Отже, основними завданнями підходу з позиції особистих якостей є:
1) визначення сукупності особистих якостей, які забезпечують успіх в
управлінні;
2) визначення способів виховання таких особистих якостей.

115