Page 41 - 4306
P. 41

інтерпретувала  інформацію  про  світ,  суспільство  й  себе.
               Втративши  в  перші  століття  нашої  ери,  в  період  пізньої
               античності,  соціальну  значимість,  міф  перетворюється  на
               алегорію, казку, що збагачує фантазію творців, в обґрунту-
               вання культової практики – в той час як власне міфологіч-
               на культура не ухильно руйнується.
                    Завдяки  своєму  універсальному  значенню  й  унікаль-
               ній для стародавнього світу гуманістичній парадигмі анти-
               чна  міфологія (власне,  знову  ж  таки  переважно  грецька,
               оскільки вона стала зразком вже для їх сучасників греків –
               римлян)  була  для  наступних  культур (особливо  з  епохи
               Відродження) символом і навіть синонімом самої антично-
               сті. Виразні, світлі, надзвичайно рельєфні у своїй образно-
               сті міфи класичної  Греції надихали  європейських  творців
               на  створення  живописних,  скульптурних  і  літературних
               шедеврів, що збагатили світову культуру. Саме на шляху
               вивчення  міфів,  у  пошуках  матеріальних  підтверджень
               античних сюжетів були здійснені найбільш вражаючі від-
               криття  в  області  античної  археології,  історії  й  культури
               народів, що населяли колись басейн Середземномор’я.
                    Міфологічний  тип  сприйняття  й  відображення  світу,
               політеїзм  у  його  розвинутій  формі,  ієрархічний  пантеон
               божеств із розподілом їхніх функцій і витонченою культо-
               вою практикою, організація культурного простору навколо
               святилища, обрядів, кумирів і т.п. – все це знайоме нам з
               попередньої теми й зближує античну культуру з цивіліза-
               ціями Стародавнього Сходу, але на відміну від останньої,
               деспотичної й тоталітарної, античність являє собою зразок
               цивілізації  демократичного  полісного  типу,  в  якій  голо-
               вною тенденцією розвитку в людському вимірі був процес
               культурної  індивідуації,  тобто  зростання  індивідуальної
               самосвідомості,  усвідомлення  себе  як  неповторної,  неза-
               мінної соціальної одиниці.
                    Поліс – термін грецького походження, але як суспіль-
               но-політичне  явище  він  притаманний  будь-якій  античній
               цивілізації.  Поліс  являє  собою  не  просто  місто-державу,
               але й цивільну громаду, об’єднану спільною власністю на
               землю самого міста і його сільської округи (поліси спочат-
               ку були переважно містами селян, а не торговців і реміс-
               ників, як можна було б подумати), культом божеств – по-
                                             41
   36   37   38   39   40   41   42   43   44   45   46