Page 32 - 4306

чому одні люди щасливі, а інші – ні? Автор по суті знімає
своє питання посиланням на незбагненність шляхів госпо-
дніх. Разом з тим закиди щодо Бога, вкладені у вуста Йова,
сповнені гіркоти й скептицизму й піддають сумніву саме
його існування. «Та ось, я йду вперед» (себто «зазираю в
майбутнє») «– і немає Його, назад» («оглядаюсь на мину-
ле») «– й не знаходжу Його « – мовить страждалець Йов.
За своїм характером ця література в основному світська й
космополітична, звернена до всіх людей всіх націй, неза-
лежно від конфесійного самовизначення.
Насамкінець так званого періоду Другого храму (536
р. до н.е. – 70 р. н.е.) в давньоєврейській літературі форму-
ється новелістична й історіографічна література. Остання
несе в собі безперечні ознаки впливу греко-античної тра-
диції, передусім грецької історіографії (знамениті книги
Йосифа Флавія «Юдейські старожитності» та «Юдейська
війна»). У цей період заявляє про себе образотворче мис-
тецтво (наявність якого в єврейській культурі довгий час
піддавалася сумніву через заповідь: «Не роби собі кумира
й ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі
внизу, і що у воді нижче землі» (Вихід, XX, 4). Виникнен-
ня єврейського образотворчого мистецтва пов’язано з по-
явою синагог як у самій Палестині, так і в країнах розсію-
вання євреїв (діаспори). Синагога стає тут не лише релігій-
ним, але й суспільним осередком єврейських громад, по-
служивши зразком організації культу для християнства й
ісламу. Археологічні розкопки древніх синагог у Бег-
Альфа (Ізраїль) і ДураЕвропос (Сирія) показали, що мозаї-
чні та фрескові зображення, в тому числі зображення тва-
рин і людини, складають звичайний елемент не лише сина-
гогального інтер’єру, але й зовнішнього декору. Єврейське
образотворче мистецтво, початок якого донедавна датува-
вся XVII-XVIII ст., виявилося, таким чином, значно старі-
шим і тісно пов’язаним з античними традиціями. Заповідь
же стосується не самих зображень, а їх перетворення на
об’єкт релігійного поклоніння.
Останні століття епохи Другого храму були відзначені
посиленням впливу еллінізму на культуру стародавніх єв-
реїв, особливо в середземноморській діаспорі, насамперед
у її центрі – єгипетській Олександрії, столиці эллінізованої
32