Page 28 - 4306
P. 28

хвиля переселенців-завойовників еламітів (з Еламських гір
          в  Персії-Ірані )  заснувала  могутню  Вавілонську  державу,
          що  на  деякий  час  об’єднала  області  Шумеру  й  Аккаду  й
          успадкувала культурні здобутки стародавніх шумерів. Мі-
          сто  Вавилон  сягнуло  вершини  величі  за  царя  Хаммурапі
          (роки правління 1792-1750), котрий зробив його столицею
          свого царства. Хаммурапі уславився як автор другого ко-
          дексу законів, у якому не лише було констатовано славно-
          звісний принцип «око за око, зуб за зуб» (хоча й жорстоку
          і  здебільш  теоретичну,  але  все  ж  ідею  правової  рівності
          усіх  членів  суспільства),  але  й  стверджувалася  необхід-
          ність турботи про вдів та сиріт.
              Державний  лад  Вавилону,  як  і  вся  культура  Месопо-
          тамії, відрізнявся від давньоєгипетського більш світським
          характером, дещо меншим значенням жрецтва як апарату
          керування  державним  зрошенням,  цією  основою  основ
          життя  на  землях  Межиріччя  і  сільським  господарством
          загалом. Значним впливом користувалися військові й цар-
          ські чиновники.
              Саме такий  досвід  функціонування  східної деспотич-
          ної держави узагальнюють закони Хаммурапі. Але й у Ме-
          сопотамії  держава  являла  собою  зразок  теократії,  тільки
          правив  тут  не  бог  у  плоті,  а  його  заступник (Хаммурапі,
          наприклад,  нібито  отримав  таблиці  з  законами  від  бога
          сонця  й  небесного  судді  Шамаша).  Ієрархічна  структура
          суспільства знаходить висвітлення у вавилонських уявлен-
          нях  про  світовий  устрій,  що  в  свою  чергу  втілюється  у
          пам’ятках мистецтва: храмах, пірамідах-зіккуратах (також
          спорудах  культового  призначення  й  за  сумісництвом  ста-
          родавніми обсерваторіями жерців-астрологів), на стелах із
          рельєфами й написами.
              Орієнтація на земні цінності (до того ж не лише пози-
          тивні) ще більше виявилася в культурі Ассирії, яка відріз-
          няється разючою навіть для тих не занадто гуманних часів
          брутальністю й жорстокістю, украй мілітаризованим хара-
          ктером. Навіть цар тут – не стільки сакральна фігура, скі-
          льки воєнначальник, який абсолютно не бачить різниці між
          поняттями «війна»  й «політика».  Основна  тема  ассірійсь-
          кого мистецтва – полювання, битви, розправи над полоне-
          ними  й  переможеними  ворогами,  втілені  з  жорстким,  на-
                                       28
   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33