Page 23 - 4306

Крім канонічно-культового стилю, існувала в Старо-
давньому Єгипті традиція більш вільного й наближеного
до життя трактування людини. У сценах буденного життя,
звільнених від ритуального контексту, навіть фараони, не
кажучи вже про сановників, переписувачів та інших на-
ближених до трону людей, що могли дозволити собі порт-
ретування власної особи, зображуються в досить реалісти-
чному стилі, без порушення пропорційності, з вірною пе-
редачею ракурсів і динаміки поз. Однак «життєвість» єги-
петського портрета має суто релігійну природу й пов’язана
з давньоєгипетською концепцією смерті як тимчасового
розлучення душі з тілом, у яке вона коли-небудь повер-
неться – ось чому варто було зберігати тіло (звідси ідея
муміфікації) й за можливості виготовляти його «дублікат»,
який могла б упізнати – та частина людської душі, що піс-
ля смерті злітає на небо, – є «двійником « людини, позна-
чає її індивідуальність і нерозривно пов’язана з тілом або
його замінником.
Епоха Середнього царства (2134-1784 pp. до н.е.) для
Стародавнього Єгипту була періодом складних випробу-
вань. Політична дезінтеграція держави, розпад на номи з
символічною владою більшості династій, розбалансування
іригаційної системи, посухи, навіть інколи голод і соціаль-
ні заворушення, врешті-решт завоювання Єгипту інозем-
цями – усе це не могло не внести коректив у традиційну
картину світу. У єгипетському мистецтві епохи Середньо-
го царства нове світовідчуття з властивими йому сумніва-
ми й песимізмом найбільш виразно втілене і в образотвор-
чому мистецтві, і в літературі. Чудовою пам’яткою цієї
епохи є створена на самому початку Середнього царства
«Бесіда розчарованого з його душею», що вперше відмов-
ляється від беззастережної віри у загробне існування, яка
була фундаментом світогляду в попередні століття.
Сумнів спонукає шукати нові форми знання, й епоха
Середнього царства дає видатні наукові досягнення: обчи-
слення поверхні кулі в математиці, формування уявлень
стосовно ролі мозку для людського організму в медицині
тощо. Будівництво пірамід поступово занепадає, замість
каменю використовують недовговічну сирцеву цеглу. Але
наймогутніший з династії цього періоду – Аменемхет III –
23