Page 22 - 4306
P. 22

формі ступінчастої піраміди (раніше царські гробниці зво-
          дилися у вигляді масивного  видовженого брусу з нахиле-
          ними до центру стінами; вони своєю формою нагадували
          арабам кам’яні лави й тому отримали назву «мастаба» –
          від араб. «лава»). За фараонів Хуфу (Хеопса за давньогре-
          цькою  традицією  вимови),  Хафра (Хефрена)  й  Менкауре
          (Мікерина)  було  здійснено  будівництво  найвеличніших,
          так  званих  правильних,  пірамід  Єгипту:  висота  піраміди
          Хуфу сягала 146,5 м, довжина сторони платформи – 230 м,
          складається  вона  приблизно  з 2  млн. 300  тис.  кам’яних
          блоків середньою масою 2,5 тонн. Точність припасування
          блоків вражає й сьогодні – між ними неможливо просуну-
          ти лезо бритви, хоча це можна пояснити не лише майстер-
          ністю будівельників, але й присадкою каменю.
              У Старому царстві формується єгипетський канон (від
          грецького слова, що означає «зразок»). Канонічність худо-
          жнього мислення надзвичайно характерна для єгипетсько-
          го мистецтва, що виникло й розвивалося передусім у риту-
          ально-релігійному  контексті:  статуя  сидячого  фараона
          протягом  багатьох  століть  мала  втілювати  не  портретну
          індивідуальність, а священну силу й всемогутність, єдність
          із  троном у позі  й  небесно-божественну  орієнтацію  в  по-
          гляді;  узагальнені геометричні форми, фронтальна компо-
          зиція,  статична  поза,  спокійно-холодний  вираз  обличчя
          репрезентували  скоріше  абстрактний  символ  влади,  ніж
          образ реальної людини. Людина, незалежно від того, стоїть
          вона,  сидить  чи  йде,  зображена  схематично,  за  твердою
          схемою  незмінного  канону:  постава,  поза,  жестикуляція,
          лінії контурів: чоловічі статуї забарвлювали червонуватим
          (теракотовим)  кольором,  жіночі  мали «шкіру»  білого  або
          жовтого кольору. На настінних розписах і рельєфах (часто
          поєднувалися  в  одному  образі)  метод  представлення  лю-
          дини  був ще  більш  незвичним: голова  та  кінцівки  у  про-
          філь,  натомість  тулуб  і  очі –  анфас;  художник  немовби
          стверджував  такою  розірваністю  тілесних  елементів,  що
          головне  для  нього –  не  зовнішня  схожість,  а  внутрішній
          зміст  образу,  хоча  насправді  намагався  акумулювати  в
          єдиному  графічному  образі  найважливіші  риси  людської
          натури з огляду на її релігійно-міфологічну інтерпретацію.


                                       22
   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27