Page 67 - 4295

- все просякнуте волею, оскільки наше життя складається із певних поривів та
зусиль, вся дійсність – це суб’єктивна, ірраціональна, сліпа і несвідома воля. Таку
філософію називають волюнтаризмом, тобто це філософське вчення, що вважає

першоосновою волю;
– світ не можна розуміти як щось, що існує поза межами нашого сприйняття;
– воля не підлягає розумовому поясненню: це просто сліпе поривання;

– світ являє собою нещадну боротьбу за існування.
А. Шопенгауер звертається до різних традицій: пантеїзму Дж. Бруно,
французького матеріалізму, буддизму, філософії Платона та філософії Епікура,
сучасного «вульгарного» матеріалізму.

Відповідно до кантівської філософії А. Шопенгауер розглядає світ даний нам
як сукупність феноменів, явищ, тобто як «уявлення». Світ сам по собі, поза

нашим сприйняттям для нас ніщо. Але якщо Кант закликає зрозуміти цю істину
для того, щоб удосконалити людську пізнавальну здатність, присікти
необґрунтовані претензії розуму, то А. Шопенгауер хоче осмислити факт
«закритості» світу сам по собі, зробити цей факт елементом широкої світоглядної

системи, а не просто прийняти його як дане. Але А. Шопенгауера не влаштовує і
гегелівський варіант рішення: його не влаштовує думка, згідно якої людина й
абсолютний початок світу у принципі знаходяться в згоді, разом реалізують

загальний план вдосконалення світу.
Нерозривний зв’язок між суб’єктом і об’єктом позбавляє людське життя
свідомості, стирає межі між сном і неспанням, між минулим і майбутнім, між

людиною і твариною. Людина живе в світі фантомів і сама перетворюється на
фантом. Але людина, говорить А. Шопенгауер, не тільки суб’єкт пізнання, він –
тілесна істота, наділена бажаннями.

Вольовий початок світу штовхає все існуюче на боротьбу. Воля – це вічне
становлення, не скінченний потік трансформацій. За допомогою волі
здійснюється перехід від одного рівня природи до іншого. Навіть такі сили
природи, як тяжкість, твердість, текучість, електрика, магнетизм, є

об’єктивуваннями волі, вони також борються між собою. А. Шопенгауер
використовує «мислеобрази» античної філософії: воля має певний «набір» ідей –

образи речей, які виривають один у одного матерію, бо кожна річ хоче розкрити
свою ідею. У тваринному світі боротьба стає ще гострішою, воля «пожирає сама
себе». Суспільство відноситься до природи, як споживач, людина, як споживач, –
до іншої людини. Вся людська культура, уявлення про вищі цінності – лише набір

міфів, що приховують прагнення егоїстичної волі. Все людське пізнання, світ як
уявлення з його роздвоєнням на суб’єкт і об’єкт є продуктом вічної роздвоєності
волі. Воля завжди голодна, вона направлена на інше, на об’єкт, вона постійно

хоче затвердити себе через інше, хоче оволодіти, поглинути це інше. У волі
спочатку закладена суперечність, яка в людині усвідомлює себе як трагедію.

67