Page 69 - 4295

образ Христа притягає його все життя. Христос заперечував все те, що зараз
називається християнством, говорить Ніцше. Бог помер, але це ви його убили.
Христос брав на себе відповідальність за все людство, людина ж не хоче

відповідати за свої власні вчинки. Християнство з його всепрощенням ослабляє в
людині волю до творчості, християнство культивує в людині занадто людське.
Тільки образ Христа відкриває шлях до надлюдини, довгий шлях людського

вдосконалення. Отже, Ф. Ніцше відкидав Бога тільки як санкцію старої моралі.
Ідея надлюдини – центральна у філософії Ніцше. Надлюдина та, яка втілює в
своєму житті християнський ідеал, виражений через апостола Павла: все мені
дозволено, але ніщо не повинне володіти мною.

Надлюдина повинна замінити померлого Бога та творити своє життя сама, без
підказки, адже вона вільна у всьому. Реальний предмет роздумів Ніцше – це

людина, яка несе у собі образ надлюдини.
Така людина – це міст між твариною і людиною, це стріла, спрямована до
ідеалу надлюдини. «Вищі люди», аристократи духу, аргонавти ідеалу – це не
господарі життя. Той, хто прагне втілити в своєму житті ідеал надлюдини,

приречений загинути від руки тих, хто прихильний до людського, занадто
людського.
Міф про надлюдину є невід’ємним від міфу вічного повернення. Вічне

повернення – складний, багатоступеневий символ, за яким може стояти й оцінка
світу повсякденності як пекла нескінченного повторення вічних у своїй
стандартності думок і вчинків. Таке повернення викликає у Ніцше жах. Можна

розуміти вічне повернення й інакше, як суть філософського пізнання, що повертає
нас до одних і тих самих «вічних» проблем. Три перетворення, про які говорив
Заратустра, герой твору Ніцше, – це постійне перетворення шляхом самовтрати.

Людина постійно повинна проходити шлях від стану «верблюда», яке несе вантаж
знання, через стан «лева» – тотального критицизму – до стану «дитяти» – творця.
Ф. Ніцше є одним із представників філософії життя – напрям у некласичній
філософії кін ХІХ-ХХ ст., представники якого проголосили життя (в його

біологічній, психологічній формах) основним предметом філософії (А. Бергсон,
Г.Зіммель та ін.)

4. Сутність позитивізму та основні етапи розвитку.

Позитивізм – це філософський напрям, який на противагу абстрактній та

спекулятивній гегелівській філософії, намагається наблизити філософію до
людського життя, визнаючи цінність так званого «позитивного» знання, тобто
знання яке є незалежне від людини, об’єктивне і його можна перевірити

науковими методами. Його родоначальником був французький філософ Огюст
Конт (1798-1957). О.Конт висунув ідею створення нової філософії, відмінної як

69