Page 61 - 4295

феноменологічних філософських ідей Гегеля. Витоки інтенсивно розробляються в
мистецтві і філософії XX століття постмодерністських ідей про світ як тотальність
музики. Роздуми Шеллінга завершуються «Філософією одкровення», де він разом

з історико-критичним аналізом релігії все більше занурюється в містику, як
«особливий досвід» недоступний розуму.

4. Філософська система і діалектика Гегеля

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель – один з найвидатніших німецьких філософів,
вагомий представник німецької класичної філософії, об’єктивний ідеаліст.

Філософія Гегеля – вершина німецького класичного ідеалізму кінця ХVІІІ –
початку ХІХ століття. За основу всіх явищ природи і суспільства Гегель приймав

духовне першоначало. Він називав його «світовим духом», «абсолютною ідеєю»,
«світовим розумом». «Абсолютна ідея» – об’єктивна, ні від кого і ні від чого
незалежна, реально існуюча і внутрішньо суперечлива. Вона є основою
гегелівської системи об’єктивного ідеалізму.

Абсолютна ідея, маючи свій імпульс розвитку, оскільки вона внутрішньо
суперечлива, у своєму русі проходить три ступені:
1. Розвиток цієї ідеї на першому етапі породжує своє власне багатство,

створюючи свої поняття, категорії. Гегель цей процес з’ясував у своїй праці
«Наука логіки».
2. Ідея завдяки своїй суперечливості переходить в інше буття, у свою

протилежність, якою є матеріальна річ – природа. Гегель розглядає це у своїй
праці «Філософія природи».
3. На третьому етапі розвиток ідеї завершується повним збігом (тотожністю)

самої ідеї та світу або, за висловом Гегеля, «абсолютним знанням». Лише на
цьому етапі «абсолютна ідея», як «абсолютне знання», знову повертається до
своїх джерел і пізнає саму себе, свій розвиток. Процес розвитку «абсолютної ідеї»
завершується. Останнє з’ясовується Гегелем у праці «Філософія духу».

Схематично це можна відобразити таким чином: «абсолютна ідея» – природа –
абсолютне знання (філософія). Завершується гегелівська філософська система і

завершується її пізнання.
Найбільш змістовним етапом розвитку абсолютної ідеї є початковий її етап, де
Гегель розглядає власне багатство цієї ідеї. Цим багатством є: вчення про буття,
де Гегель вперше обґрунтовує створений ним один із основних законів діалектики

– закон переходу кількісних змін у якісні і визначає ті категорії (поняття), які цей
закон конкретизують – кількість, якість, становлення, міра, перехід, визначеність,
стрибок; вчення про сутність, де Гегель зосереджує свою увагу на суперечливості

буття як першооснови будь-якого руху.

61