Page 58 - 4295

внаслідок тертя, котре викликається приливами і відливами. Всі ці ідеї Канта
стали основою для нового погляду на світ рухливий, змінний, суперечливий.
«Критичний період» у творчому розвитку Канта починається з 70-х рр.

Основні роботи критичного періоду – «Критика чистого розуму» (1781), «Критика
практичного розуму» (1788), «Критика здатності судження» (1790). Всупереч
традиційним поглядам на пізнання у філософії Нового часу, Кант дійшов

висновку, що знання неоднорідне, є різні об’єкти пізнання, яким відповідають
різні типи пізнавальної діяльності, що не зводяться як на один до одного. Окрім
того, є духовні здібності, що не зводяться до пізнання, а саме пізнання не є
пасивним відбитком природи або простим спогляданням вроджених ідей.

(«Коперіканський переворот»).
Кант знаходить «третій шлях» у суперечці раціоналізму та емпіризму, розуму і

відчуттів. Насамперед, Кант розрізняє незалежний від наших відчуттів і мислення
світ «речей у собі». Для теоретичного пізнання світ «речей у собі» закритий.
Проте існує світ феноменів, явищ – світ тілесних речей, мислимих розумом.
Людська здатність пізнання феноменів безмежна, вважає І. Кант. Згідно його

концепції в нашому знанні завжди присутні апріорні й апостеріорні елементи.
Апріорне (від лат. а priori – з попереднього) знання, що передує досвіду і
незалежне від нього. Апріорне знання не можна ототожнювати з природженими

ідеями, оскільки воно не існує саме собою, а лише «оформлює» чуттєвість. Крім
того, саме поняття «природженості» вже припускає джерело виникнення
апріорного знання, що виводить нас за межі феноменів, мимовільно обертає до

«речей у собі». Апостеріорне (від лат. а posteriori – з наступного) знання – знання,
що є результатом досвіду. Проте апостеріорне знання також не існує в чистому
вигляді. Світ явищ, феноменів – не хаос, він впорядкований за допомогою

загальних і необхідних форм тілесного споглядання і категорій розуму.
Теоретичне, «чисте» природознавство ґрунтується на розумі. Розум – це
здатність оперувати поняттями. Поняття є продуктом синтезу даних досвіду і
категорій. Категорії – це ніби схеми мислення, це апріорний зміст поняття, який

незалежний від досвіду.
Практичний розум – це основа волі, він говорить людині про необхідність дії

незалежно від можливих наслідків цієї дії. Суб’єкт практичного розуму (етичної
свідомості) навмисно вимикає себе з ланцюжка причинно-обумовлених дій, він
може діяти в умовах повної пізнавальної невизначеності. Для нього справжньою
реальністю виявляється його безсмертна душа, Бог, свобода. Практичний розум

автономний, це радикальна позиція Канта. Всі філософи до Канта намагалися
вивести моральність з природи або показати її обумовленість Божою волею. Кант,
навпаки, вважає, що сама ідея Бога набуває для людини безумовності завдяки

практичному розуму.

58