Page 59 - 4295

Етичний імператив – це імператив категоричний, він примушує людину діяти
не дивлячись ні на що, ні на які умови. Його слід відрізняти від імперативів
гіпотетичних, що припускають обумовленість вчинку метою. Гіпотетичний

імператив може виступати у формі правила вміння (в тому випадку, якщо мета
ясна і потрібні хороші правила для її досягнення) або порад розсудливості (якщо
мета, наприклад, як щастя, невизначена і хитка). Практичний розум існує

незалежно від філософії. Проте за допомогою філософії практичний розум може
краще реалізовувати себе, наділений умінням відділяти гіпотетичні імперативи
від категоричних, обов’язок – від бажання. Етичний закон – категоричний
імператив Канта – не містить конкретних розпоряджень, він апелює до

автономного суб’єкта, тому нічого не нав’язує йому, він говорить лише про
необхідність відноситися до себе і до себе подібних як до суб’єктів вільної волі:

«Поступай так, щоб максима твоєї волі могла завжди стати принципом загального
законодавства». Кант формує категоричний імператив дещо по-іншому: стався до
людства в своїй особі і в особі іншого тільки як до мети, але ніколи – як до засобу.

3. Філософські ідеї Й. Фіхте та Ф. Шеллінга

Іоганн Готліб Фіхте відмовляється від кантівського дуалізму «розуму» і

«волі», свободи і необхідності, свідомості і «речі в собі». Той, хто виходить з
незалежного існування зовнішнього об’єкта, є, за Фіхте, «догматиком», а хто,
навпаки, виходить з суб’єкта – ідеалістом.

Фіхте стає на позицію ідеалізму. Свідомість повинна пояснити весь свій зміст
з самого себе, не вдаючись ні до яких зовнішніх обставин; «філософія вчить
відшукувати все в Я», – стверджував він. Йдеться про «чисте», загальнолюдське,

загальне «Я». Саме в його абстрагованості, загальності і відповідних цьому
об’єкту методах дослідження Фіхте бачить можливість встановлення принципів,
основоположень філософії як наукового вчення. Для Фіхте процедура входження
в світ загального «Я» дозволяє в ньому і через нього розкрити важливі структури

пізнання як процеси теоретичного і практичного мислення «Не-Я», його «виходу»
зі світу «Я» в «тілесні даності», природу, несвободу. Фіхте визнає, що він створює

нову форму ідеалістичного розуміння зв’язку людини і світу.
У термінології Фіхте «Я» протистоїть «Не-Я» як межа його діяльності, людині
протистоїть світ. «Не-Я» існує не субстанційно, а лише тією мірою і тоді, коли
«Я» не діє або зупиняється в своїй діяльності. Субстанційність діяльності

суб’єкта, його активність є домінантою філософського вчення Фіхте.
Абсолютно непізнавана «річ у собі» втрачає своє значення. Вона є лише
продуктом припущення суб’єкта: «річ на мене діє – означає: я мислю про діючу

на мене річ». «Я» повинне, врешті-решт, зрозуміти, що напрацьоване ним «Не-Я»,
тобто об’єкт, є продуктом його власної діяльності; коли ми мислимо, то разом з

59