Page 60 - 4295

цим творимо собі власний світ. Цей процес Фіхте назвав «прагматичною історією
людського духу».
У філософській еволюції Фрідріха Шеллінга можна виділити періоди:

«філософії природи» (натурфілософії – 90-ті рр. XVIII ст.), «трансцендентального
ідеалізму» (1800 р.), «філософії тотожності» (10-ті роки ХIХ ст.) і «філософії
одкровення» (від 10-х рр. до кінця життя).

За словами Шеллінга, для Фіхте світ природи є тим, що не існує, але повинне
існувати як необхідна перешкода для «Я», яка підлягає знищенню і служить
засобом затвердження свободи. Для Шеллінга природа – єдиний організм,
цілісність якого обумовлюється поняттям «світової душі», що йде з традицій

неоплатонізму. Початок речей – у продуктивній, виробляючій (але не мислячої)
діяльності. На основі природно-наукових відкриттів XVIII ст. Шеллінг у своїй

«Філософії природи» розглядає природу як силову динамічну єдність
протилежностей, що розвивається певними щаблями, на одному з яких
з’являється людина, його свідомість.
Розвиваючи ідеї німецького романтизму, Шеллінг зближує інтелектуальну

інтуїцію з естетичним спогляданням. Суб’єктом такої інтуїції є геній як
несвідомо-свідома діяльність «Я», вільне здійснення якої стає насолодою для
свідомості. У цьому Шеллінг, наслідуючи Канта і Фіхте, виходить за межі їх

навчання. Паралелі теоретичного і практичного розуму, які перетинаються у
Канта і Фіхте десь у нескінченності, у Шеллінга «зустрічаються» в «Я»
художника, що створює естетичну реальність – світ, в якому урівноважені

привабність мислення і привабність волі. Сам витвір мистецтва є не просто
втіленням гармонії, а головне – це досконалий вираз питання і відповіді, точніше
питання, що містить у собі рішення, яке зможе сформувати філософське

мислення. Мистецтво у Шеллінга стає першоосновою і завершенням світового
життя, а естетика – не тільки завершенням філософії, але й вершиною знання
взагалі.
За Шеллінгом, якщо інтелектуальна інтуїція направлена на Абсолют, то і дух,

що переживає цю інтуїцію, є функцією і явищем цього Абсолюту. Звідси витікає
тотожність суб’єкта й об’єкта в абсолютному розумі: він є досконалою і

невиразною їх єдністю. Така концепція абсолютної тотожності у філософії
Шеллінга стає естетичним пантеїзмом, що перетворює весь світ у живе,
неподільне ціле та свідчить про абсолютний збіг істини і краси. Це вже не
об’єктивний, грубо речовинний світ з його нетямущими і жахливими соціальними

катаклізмами, а видима, чутна музика космічного розуму.
У такому світі істина і краса – сутність одного і того ж, бо вони не містять у
собі нічого іншого, окрім ідеї в явищі. І в цьому значенні вони є синтезом

природного і духовного, плотського і надчуттєвого, кінцевого і нескінченного,
видимого і невидимого, чутного і нечутного. Саме тут знаходиться коріння

60