Page 17 - 4295

Але мудрець може перенести на себе, своє тіло атрибути Дао (шляхом вправ –
духовних та тілесних) та досягти довгого життя та чудесних здібностей.
Конфуціаноство. Засновник школи Кун-Фу-цзи (Конфуцій) народився у 551 р.

до н.е. Він та його школа є найбільш відомими не тільки на батьківщині, але і за її
межами. Головна його робота «Бесіди та висловлювання» («Лунь Юй») –
несистематизований збірник моральних повчань, які були відомі майже всім

грамотним жителям країни. У центрі уваги конфуціанства – проблеми етики,
політики, виховання людини. Вирішальну роль у житті людини відіграє закон
Неба, згідно якого треба будувати свою поведінку. Якщо людина зможе це
зробити, то вона шляхетна. Якщо людина не має внутрішніх переконань,діє під

впливом юрби, дбає лише про зиск – це низька людина. Конфуцій будував свою
етику на принципах стародавньої релігійної моралі – людяність, справедливість,

обов’язок, ритуальність, знання, довіра. У його філософії відображається
тенденція добропорядності, доброчесності.
«Людино, чого не бажаєш собі, того не роби й іншому» – радив Конфуцій.
Багато уваги він приділив проблемам суспільного розвитку держави. Етика

конфуціанства спирається на такі принципи: взаємність, «золота середина»,
людинолюбство («жень»). Умова щасливого життя у державі – дотримання
принципу «виправлення імен». Правитель завжди буде правителем, слуга –

слугою, батько – батьком, син – сином. Вчення Конфуція з часом було
канонізоване і сьогодні є актуальним та має багато прихильників.
Важливу роль в розвитку філософії Китаю мала школа Ян Чжу. Вона

розвивала і підтримувала вчення Лао-Цзи, виступала проти конфуціанства.
Людина повинна керуватися законами природи. Проти конфуціанства виступала
школа Фа-цзя, засновником якої був Сюн-Цзи. Філософи цієї школи заперечували

існування надприродного світу, святенності неба. Доля людей залежить не від
неба, а від них самих, від правильного знання і використання законів природи.
Філософські школи Давнього Китаю піднімали ціннісно-значущі, гуманістичні
проблеми. Вони були тісно пов’язані з проблемами життєвої мудрості, моралі, з

пізнанням природи та суспільства.
Таким чином, двньокитайська філософія в основному зорієнтована на

соціально-етичні проблеми, зокрема формування доброчесної людини, відносини
між людьми, державного управління. Саме в Стародавньому Китаї вперше в
історії світової культури були поставлені і морально осмислені питання про
методи державного управління. Вершиною китайського мистецтва управління

стала ідея компромісності, прагнення уникати крайностей і рекомендації
триматися «золотої середини».

17