Page 13 - 4295

міфології властива не розчленованість людського осмислення навколишньої
дійсності. Світ і всі явища пояснюються діяннями богів та героїв. Проте в
міфології ставиться питання, що притаманні також філософії: як виник світ, які

причини та джерела його розвитку, що таке життя та смерть тощо. По-друге,
формування на базі первісної міфології ранніх форм релігії та філософії відбулося
в ході поступового розкладу родоплемінного ладу та зародження найдавніших

цивілізацій. Цей процес спостерігається наприкінці ІV тис. до н.е. в долинах річок
Ніла, Тигра та Єфрата; у ІІ тис. до н.е. виникає філософія в Індії та Китаї; у VІІ-VІ
ст. до н.е. виникає філософія в містах-державах античної Греції, що теж пов’язано
з виникненням класового суспільства, яке створювало умови для розвитку

культури та формування основ європейської цивілізації. В Україні виникнення та
розвиток філософії також пов’язано з розквітом торгово-економічної діяльності та

формуванням держави – Київської Русі (VІ-VІІІ ст.). По-третє, філософія Сходу і
Заходу, звернена до загальнолюдських цінностей. Вона цікавиться проблемами
добра і зла, справедливості та несправедливості, дружби, любові, щастя,
страждання тощо. По-четверте, філософські ідеї Заходу і Сходу на ранніх етапах

пов’язані з релігією. По-п’яте, спільною рисою для західного та східного типів
мислення є світоглядна закономірність їх розвитку. Філософські ідеї, теорії,
погляди, системи, незалежно від вирішення проблеми співвідношення буття та

духу в різних формах – від осмислення космосу до людини та її особистого буття,
є людиновимірними. По-шосте, як на Заході, так і на Сході філософія виробляє
свій власний метод дослідження, аналізу, пояснення явищ, тобто формується своя

методологія.

2. Філософія Стародавньої Індії

Зародки індійської філософської думки сягають глибокої давнини (2500-2000
рр. до н.е.). Світоглядом давньоіндійського суспільства була міфологія. Вона
викладена у Ведах, Брахманах та Упанішадах.

Веди (із санскрит. озн. «відати», «знати») – стародавній пам’ятник індійської
літератури, що написана віршами та прозою. До складу Вед входили саліхіти –

чотири збірники віршованих гімнів, міфів, заклинань, що перемежовуються
прозою. Веди освячували кастовий характер староіндійського суспільства. Вони
проголошували панування касти жерців, яких називали брахманами. Від цього
ведичну міфологію називали брахманізм.

Брахмани – це своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага
звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів.
Серед пам’яток індійської літератури на особливу увагу заслуговують тексти

під назвою «Упанішади». Це різні трактати релігійно-філософського характеру,
які становлять завершальний етап у розвитку Вед. В упанішадах містились певні

13