Page 152 - 4295

розвиваються замкнуто й ізольовано, але це аж ніяк не означає, що вони не
впливають одна на одну.
Виокремивши тринадцять культурно-історичних типів, Данилевський

найбільшу увагу приділяє слов'янському типу – молодому і якісно новому,
покликаному наповнити справжнім змістом майбутню історію людства.
Продовжив і розвинув погляди Данилевського німецький мислитель Освальд

Шпенглер (1880-1936), який також критично ставився до європоцентристської
однолінійної схеми суспільного прогресу. Основною категорією у філософії
Шпенглера є культура, яку він розуміє як особливий "організм", відокремлений
від інших, подібних йому «організмів». Звідси випливає, що єдиної

загальнолюдської культури немає і бути не може. Тому Шпенглер заперечує
цілісність і єдність всесвітньої історії, наявність у ній «постійного і загального».

Шпенглер виокремлює в історії людства вісім культур: єгипетську, індійську,
вавилонську, китайську, греко-римську, візантійсько-арабську, західно-
вропейську і культуру народу майя. Очікує він появи і російсько-сибірської
культури. Кожен культурний організм, за Шненглером, існує протягом певного

життєвого терміну (близько тисячі років), після чого він перероджується в
цивілізацію і гине. Кожна з культур має свій глибокий зміст і однакове значення в
історичному процесі. Зміст же історії він розуміє як з'ясування долі, душі і мови

культур.
Ще одним представником локальних цивілізацій є англійський історик і
соціолог Арнольд Тойнбі (1889-1975), який, розвиваючи думки Данилевського і

Шпенглера про циклічність історії, розглядає її як сукупність історій окремих
своєрідних і відносно замкнутих цивілізацій (у первісному варіанті він нараховує
їх 23, а потім скорочує до 8). Розглядаючи цивілізації як «динамічні утворення

еволюційного типу», Тойнбі виокремлює в кожній з них основні стадії
історичного існування: виникнення, зростання, надлом і розкладання. Після
проходження цих основних фаз цивілізація, як правило, гине, поступаючись
місцем іншій цивілізації.

Таким чином, з позиції цивілізаційного підходу історичний розвиток постає як
послідовно нелінійний процес, поступальний характер якого визначається не

характеристиками «вище – нижче», а тим, що кожна цивілізація у процесі
саморозвитку і самовизначення проходить всі основні щаблі філогенетичного
шляху людства і розглядається як унікальне соціальне утворення зі своєю
історією і неповторною індивідуальністю.

Порівнявши формаційний і цивілізаційний підходи, можна зробити такі
висновки:
1) формаційний підхід прагне в процесі аналізу охопити все суспільство й

акцентує увагу на його динаміці, цивілізаційний – досліджує частину суспільства
(окрему цивілізацію), а суспільство в цілому сприймає як статичне;

152