Page 153 - 4295

2) формаційний підхід особливу увагу приділяє економічним факторам життя
суспільства, цивілізаційний же акцентує увагу на духовних факторах.

2. Суб’єкт та рушійні сили історичного процесу.

Суб'єктом історії є людська особистість, бо лише особистість постає

реальним творцем усієї сукупності складників історичного процесу: вона має
реальні почуття, потяги, мотиви, бажання; вона продукує знання, культурні
цінності, смисли; вона нагромаджує та використовує інформацію; вона проявляє
волю, здійснює психічну та розумову самоорганізацію; нарешті, саме вона постає

споживачем історичних здобутків та виміром для справжніх завоювань історії.
Проте потрібно врахувати, що людина постає особистістю лише в межах

культури та людського спілкування. Тому суб'єкт історії – це особистість в
єдності її загальнолюдських та індивідуально-неповторних виявлень. Унаслідок
того суб'єкт історії набуває не лише особистих, а й особливих виявлень: це
особистість як представник певних соціальних спільностей – верств, станів,

народу, держави, етносу й та ін.
В останньому випадку філософія історії вживає термін «колективний суб'єкт
історії»: ним може бути народ, нація, етнос, клас та ін. Але коли ми ставимо

питання: на що в кінцевому підсумку орієнтуються запити, потреби, програми
історичних дій – на людину як особистість чи на певну спільність людей? – то
відповідь буде все ж на користь особистості (хоч особистості немає без людської

спільності).
Отже, особистість є виразом того, наскільки реальні якості людини перейшли
в дійову реалізацію і, водночас, наскільки форми та ситуації соціальних відносин

стали можливостями, масштабами, вимірами дій особистості. Особистість як
суб'єкт історії постає ніби «перехрестям» (поєднанням) індивідуальних якостей
людини та якостей і простору соціальних відносин.
Розуміння суб'єкта історії як особистості, що концентрує у собі людські

властивості та соціальні відносини, дає можливість досить послідовно і
несуперечливо розв'язувати деякі фундаментальні проблеми філософії історії: про

співвідношення людини та історії, особи та історії, історії та свідомих намірів
людини. Так, стає досить очевидним, що історичне пізнання є формою людського
самовиявлення та самоусвідомлення.
До рушійних сил історії, то до них варто віднести, передусім, сукупність

протиріч, що їх неминуче повинна розв'язувати особа процесі історичної
діяльності.
На першому плані тут протиріччя між прагненнями, можливостями

особистості та наявними (реальними) історичними умовами їх реалізації. У

153