Page 150 - 4295

Лекція 18. ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ

План лекції

1. Проблема сенсу історії. Історичний процес як реальність.
2. Суб’єкт та рушійні сили історичного процесу.

3. Основні виміри філософії історії.
4. Людина та особа. Роль особи в історії.

Основні поняття: історія,суб’єкт історії, прогрес, цивілізація.

1. Проблема сенсу історії. Історичний процес як реальність.

Одним із перших дослідників, який у своїх працях найповніше охопив
проблеми спрямування, а також співвідношення єдності і різноманітності в

історичному процесі, був італійський філософ Дж. Віко (1668-1744). У своєму
трактаті «Підстави нової науки про загальну природу націй» він показав світську
концепцію всесвітньої історії як історичного кругообігу, єдиного для всіх народів.

На думку Віко, усі народи у своєму розвитку проходять однакові стадії - від
первісного варварства («століття богів») через феодалізм («століття героїв») до
епохи демократичної республіки чи представницької монархії («століття

цивілізації»). Кожний цикл завершується загальною кризою і розпадом даного
суспільства. По завершенні циклу розвиток відновлюється і проходить ті самі
стадії, але на більш високому рівні. Таким чином, ідеї Віко лежать в основі теорій

циклічності в розвитку культур і цивілізацій (М. Данилевський, О. Шпенглер,
А.Тойнбі).
У сучасній філософії історії співіснують два основних підходи до пояснення
логіки і спрямованості історичного процесу: формаційний і цивілізаційний.

Формаційний підхід ґрунтується на моністичному розумінні історії. Він
трактує всесвітню історію як єдиний лінійно-поступальний, природно-історичний

процес послідовної зміни суспільно-економічних формацій. Вчення про
суспільно-економічні формації було розроблене К. Марксом у працях «Капітал»,
«До критики політичної економії» та ін. Суть його вчення така:
1) суспільно-економічна формація – це якісно визначена цілісна соціальна

система, найважливішим елементом якої є матеріальні (економічні), духовні
(ідеологічні) та інші зв'язки й відносини, що встановлюються між людьми в
процесі їхньої життєдіяльності. У взаємозв'язку матеріальних і духовних відносин

головна роль належить матеріальним відносинам, стрижнем яких є виробничі
відносини;

150