Page 155 - 4295

матеріальну філософію історії як перший історичний етап поступу філософсько-
історичної думки, а філософську теорію історичного пізнання – як другий і
нарешті, філософію історії у значенні методології осмислення та практичної зміни

історичної реальності – як третій з таких етапів, ми визначаємо лише основну,
переважаючу тенденцію. Насправді ж, уже на першому етапі філософія історії
опікувалася і питаннями пізнання історичного процесу, а на сучасному вона

зовсім не зводиться лише до розв'язання завдань методології історії.

4. Людина та особа. Роль особи в історії.

Людини немає поза суспільством та суспільною історією, але історія також
неможлива без людини або тоді, коли вона діє проти людини.

Ясно, що людину та історію не можна відірвати одне від одного, але їх
протиставлення не є надуманим. В певні часи та за певних обставин люди повинні
жертвувати собою задля збереження певних історичних надбань або задля того,
щоби історія мала продовження. Тобто, бувають ситуації, коли історія виявляє

себе вищою за окрему людину та її долю. Інколи питання стоїть інакше: або
людині буде належати те, що здобуте історією, або історія буде деградувати разом
із деградуванням людини. Таке взаємне дистанціювання людини та історії

засвідчує, що в межах їх зв'язку вони несуть на собі різне змістове та смислове
навантаження.
Людина постає реальним та єдино можливим чинником історії, бо саме вона

продукує певні дії та зумовлює існування тих чи інших сфер суспільного життя та
історичної діяльності. В цьому плані історія постає як розгортання внутрішніх
можливостей людини. Все, що відбувається в історії, насичене людськими

прагненнями, інтересами, зусиллями, стражданнями та ін. З іншого боку, історія
спеціалізує людину, і остання постає завжди як людина певної епохи, певного
історичного типу суспільства; навіть у фаховому відношенні людина історично
зумовлена.

Отже, історія постає як конкретна дійсність людини, і в цьому плані вона
людину обмежує, вводить в конкретні форми життєдіяльності та в конкретний

простір своїх можливих реалізацій. А якщо історія обмежує людину, то це
значить, що вона не вживає всіх її можливостей, а тому постає у своїй
конкретності чимось вужчим від людини, перспективно націленою на можливу
повноту людини.

Проте в певному плані історія і суспільство завжди більше, ніж окрема
людина, бо вони: а) надають простір для самореалізацій великій кількості людей,
а не лише окремим індивідам; б) зберігають та фіксують своїми структурами

досвід попередніх поколінь; в) прищеплюють окремим індивідам різноманітні
інтереси, що виходять за межі їх суто індивідуальних життєвих потреб; г)

155