Page 154 - 4295

розв'язання цього протиріччя втягуються усі сутнісні сили людини, її знання,
ідеали, риси характеру та ін.
До факторів історичного процесу можна віднести все те, що впливає на

активність особистості в позитивному або негативному напрямі стимулює її або
навпаки – гальмує). В загальнотеоретичному плані прийнято розрізняти умови,
чинники та фактори певних (в даному випадку - соціально-історичних) процесів.

Умови – це пасивна сторона їх здійснення; це їх простір, грунт, межі.
Чинниками постають ті елементи самих процесів чи умов, які діють або від яких
передається певна дія. Факторами називають такі елементи умов, які вступають у
взаємодію із чинниками, стимулюють, гальмують або певним чином коригують їх

дію.

3. Основні виміри філософії історії.

До провідних, визначальних ракурсів філософії історії як відносно автономної
галузі знань слід віднести, з певними засторогами, такі три. По-перше, предметом

філософії історії може поставати реальний історичний процес як самобутнє
цілісне й водночас внутрішньо розгалужене утворення. Філософія історії,
розглянута крізь призму предмета, визначається в одних випадках як «матеріальна

філософія історії», «субстанційна філософія Історії», в інших – «історіософія»,
або ж по-іншому – «філософсько-історична онтологія», «філософська онтологія
історії», «метафізика історії» або ж, нарешті, – «історіографія» чи «філософська

історіографія».
По-друге, предметом філософії історії виступає й процес пізнання історичної
дійсності, його передумови, складові, мета, засоби, рушії, критерії, результати

тощо. У даному разі філософія історії виконує вже функції філософської теорії
історичного пізнання – в усіх його формах, рівнях і виявах. її предметом є і
позанаукове, і наукове осмислення історичної реальності, і дискурсивні, і
позадискурсивні способи її осягнення. Розглянута в цій своїй іпостасі, філософія

історії називається ще, на відміну від першого аспекту, вже не матеріальною, а
формальною філософією історії.

Як правило, характеристика основних вимірів філософії історії означеними
двома й вичерпується.
Десь аж до середини XIX ст. (якщо говорити, зокрема, про європейську
філософію історії) основні зусилля мислителів зосереджувалися на розгляді

історіософських проблем. З переходом від класичної філософії історії до
некласичної (з другої половини XIX ст.) фокус дослідницької уваги зміщується на
з'ясування специфіки, генези, структури, механізмів і функцій історичного

пізнання. У XIX ст. чільне місце у філософії історії поступово посідають питання
методологічного характеру. Звичайно, не слід забувати про те що, трактуючи

154