Page 111 - 4295

Мірою відповідальності людської індивідуальності стає вселюдськість,
усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які
щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось

досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або
людини, як родової істоти.

4. Проблема смерті і безсмертя. Смисл життя людини.

Людина є істотою, яка одного разу зявилася на світ і може зникнути. Вона
завжди прагне до чогось більшого, ніж має, вона мріє будує плани і проекти

власного життя. Проте у своєму проектуванні дійсності вона наштовхується на
нездоланну межу – смерть. Людина – істота, якої може не стати, вона єдина серед

живої природи усівдомлює це, а тому запитує про сенс життя.
Питання про сенс передбачає наше вміння оцінювати реальні події т а явища
власного життя. У сенсі життя людини концентруються найперші цінності та
прагнення. Якщо ми самі не дбаємо про сенс свого життя та не реалізуємо його,

то його буде реалізовано за нас стихією життя чи іншими людьми.
Пересічна людина не любить думати про смерть, віона тікає від цих
«проклятих питань», за висловом Камю. Усвідомлення краху всіх мрій,

абсурдності людського бутя наголошувалось багатьма філософами ХХ ст.
Особливо гостро цю проблему поставив Камю. «Чи варте це життя, щоб бути
прожитим?» – запитує він і знаходить позитивну відповідь. Варо мтавити цілі, але

важливо усвідомти що вониніколи не здійсняться.Інший мислитель Гайдегер
вважав, що людина має спробувати вийти за межі смерті, тобто заслужити собі
безсмертя славою, книгою, продовжити себе в дітях.

Проблеми сенсу людського життя ХХІ ст. представлені питаннями евтаназії
(практика припинення лікарем життя людини, яка страждає невиліковним
захворюванням) як права на смерть та проблеми клонування людини.
З філософії Гайдеггера випливає одна важлива думка: людське життя втрачає

сенс, коли поруч із людиною немає інших людей. Адже всі форми безсмертя
(слава, книга, діти та ін.) потребують інших людей, які б пам’ятали, шанували нас

за життя і після смерті. А тому у межіх філософської антропології постає
проблема: співбуття «Я» та «Іншого». Поняття «Іншого» є досить складне у
філософії. «Інший» може бути просто моїм уявленням, може бути об'єктивною
дійсністю, вічною загадкою або цілком пізнаваним явищем. Проте найголовніше,

яким би цей «Інший» не був, ми чітко усвідомлюємо, що він має думки, мрії,
тобто є «таким, як ми».
Філософію ХХ ст. зацікавила т.зв. проблема інтерсуб'єктивності, тобто

питання, яким чином ми знаємо про суб'єктивність іншої людини, адже ми не
можемо проникнути в її голову і думки. Гуссерль, намагаючись вирішити цю

111