Page 26 - 4287

25
На території західних слов’янських земель (у Чехії та Польщі) актові книги як
особлива форма ведення діловодства виникли у ХІІІ сторіччі. На західноукраїнських
землях актові книги з’явились у ІІ половині ХIVсторіччя.
Величезний масив актових книг відклався в результаті діяльності громадських і
земських судів. В кожному повіті функціонували три судові установи: гродський, або
адміністративний, земський і підкоморський суди. Все, що відбувалося у судах,
заносилося до актових книг. Більшість книг велося за подвійною системою: спочатку акти
записувалися до чернетки – «протоколу» – за скороченою схемою, а потім переписувались
у чистовик – індикту.
Свою дальшу реорганізацію і розвиток актове діловодство в судах дістало за
Статутом 1566 року. В основному змісті документів простежується прагнення
додержуватись канцелярської мови, хоч часто трапляються елементи живої розмовної
мови, характерної для представників тодішнього феодального суспільства.
Актове діловодство проіснувало на території Правобережної України до 40-х років
ХIХ століття..
До ХVстоліття у Московському князівстві система управління мала двірцево-
вотчинний характер. Органами управління були так звані путі. Справочинство вели дяки,
а при намісниках – писарчуки та піддячі. Створення Російської централізованої держави
вимагало розвинутіших форм державного управління. У зв’язку з цим відбувалася
поступова перебудова органів великокнязівського управління.
На кінець ХV–початок ХVІ ст. склалася система приказів – центральних органів
державного правління.
Усього приказів було близько 80, кожний з яких налічував від 3 до 400 показних
людей. Канцелярії функціонували при кожному державному, духовному чи громадському
закладі. Документи в них складали та оформляли фахівці за певними загальними
правилами, що наслідувалися згідно з традицією.
Діяльність канцелярії, роботу окремих службовців зі створення офіційних текстів
добре видно з елементів створюваних документів. Так, на кожному документі, що
надходив до приказу, ставили дату оформлення.
Писали на вузеньких (15-17 см) смужках паперу, які за необхідності склеювали.
Зворотний бік залишали чистим.
У діяльності приказів ХV–ХVІІІ ст. виробився сталий процес роботи з
документами, який і отримав назву приказного діловодства. Діловодство стало вимагати
значного досвіду, якого нерідко не мав начальник приказу – суддя. Документи поділяли на
законодавчі, які виходили від органів державної влади, та розпорядчі, які складали
органи управління.
Територія Лівобережної України, що на той час увійшла до складу Росії. У травні
1710 року гетьманом став генеральний писар Пилип Орлик, автор “Пактів”, або так званої
«Бендерської Конституції і вільностей Запорізького війська». Вихідним положенням
цього документа була теза про незалежність України.
Діловодство в установах до ХVІІІ ст. велось згідно з канцелярськими традиціями і
законодавством не регулювалося.
До 1775 року важливу роль у житті українського народу відігравала Запорізька Січ.
Застарілу систему приказів у 1717-1718 рр. змінили 12 колегій, кожна з яких відала
певною галуззю чи сферою управління і підпорядковувалося Сенату. Згодом 13-ю
колегією став Синод, що відав церковними справами. Остаточно структуру колегій
визначив підписаний 1720 року “Генеральний регламент” державних колегій, що заклав
засади організації діловодства в державних установах.
У ”Генеральному регламенті” докладно розкрито функції кожного підрозділу
колегії. Найважливіші документи складав секретар, інші, за вказівкою секретаря, –
канцеляристи. Частину документів писали за “генеральним формуляром”, тобто за
обов’язковими формами.