Page 27 - 4287

26
Для відносин між вищою владою і владою на місцях встановлювалися відповідні
види документів залежно від місця установи за ієрархічною градацією.
Для полегшення знаходження документів складали алфавіти установ та осіб, які
мали до них якесь відношення. Були вироблені засади організації обліку, проходження та
зберігання документів. Тоді й з’явилася назва «архів».
Законодавчі та розпорядчі акти державної влади оформляли указами,
регламентами, інструкціями, протоколами.
Чергові реформи центрального державного апарату відбулися у 1810-1812 роках.
1810 року було затверджено вищий державний законодавчий орган – Державну Раду, а
1811 року створені центральні органи державного правління – міністерства з
багатоступеневою структурою. Постанова “Загальна установа міністерств” передбачала
єдність форми складення документів за наведеними зразками. Ділові папери складного
змісту мали три частини: вступ з викладом змісту справи, обґрунтування з посланнями на
законодавство чи нормативні акти, клопотання або прохання.
Багато уваги цілісності діловодства і звітності приділяв один з видатних державних
діячів того часу М. М. Сперанський. Його праці зробили великий внесок у те, що ми нині
називаємо уніфікацією документів.
Виникла практика створення різноманітних “письмовників”, що надалі стало
традицією. Вони вміщували зразки (приклади) всіх видів документів (розпорядження,
рішення, реляції, вказівки, накази, ділові листи).
15 березня 1917 року Тимчасовий уряд прийняв постанову “Про вдосконалення
форм офіційних відносин та паперів”. Мовний ритуал у практиці складання ділових
документів залишався.
Після більшовицького перевороту на колишній території царської імперії
утворилося 13 країн. П’ять з них стали незалежними. В інших, у тому числі й в Україні
після ліквідації УНР, сформувалась і утвердилась радянська форма державності.
Вже 2 березня 1918 року Рада народних комісарів прийняла постанову “Про форму
бланків державних установ”, якою встановила новий єдиний формуляр ділового
документа. І Московська ініціативна конференція з нормалізації техніки управління
(вересень 1922 року) розглянула питання про стандартизацію документів.
У 1969-1971 рр. було розроблено і затверджено серію загальносоюзних стандартів
управлінської документації. З 1972 р. в СРСР почали діяти єдині правила підготовки та
оформлення організаційно-розпорядчих документів і єдині правила роботи з
документами.
Постановою від 04.09.73 Державний Комітет СРСР по науці і техніці ввів у дію
основні положення Єдиної державної системи документування. В 1975 р. було
прийнято ГОСТ 6.15.1-75 «Унифицированные системы документации. Система
органызационно-распорядительной документации. Основные положения». На початок
1984 р. було розроблено і затверджено 16 УСД загальносоюзного значення, 27
державних стандартів на УСД та 26 загальносоюзних класифікаторів техніко-
економічної інформації. Всього було уніфіковано понад 4,5 тис. форм документів.
У 1984-1986 рр. сформувалася цілісні система документаційного забезпечення
управління, що відповідала тодішнім вимогам діловою російською мовою і стилю
складання офіційних документів. Вона мала ряд позитивних чинників: створення системи
в роботі з документами, прискорення діловодного процесу, раціоналізація
документообігу, введення Єдиної державної системи діловодства для установ, організацій
та підприємств.
Лютнева буржуазно-демократична революція (1917) викликала пожвавлення
національно-політичних рухів у різних національних регіонах Російської імперії, в тому
числі й в Україні. Вперше за багато століть з’явилася можливість утворення української
незалежної держави.