Page 92 - 4218

регіональне мистецтво та архітектура прикарпаття
рення. Викладач виступає в ролі модератора, звертає увагу на
найважливіші аспекти проблематики та пов’язання світогляд-
них, релігійних й інших чинників з архітектурою.
Канонічні засади, історичний досвід та регіональні від-
мінності.
Розуміння числа як символу та знаку у просторі Церк-
ви дається через розуміння Церкви як образу, впорядкованого
Богом Всесвіту, пронизаного злагодженим модулем, числовим
співвідношенням: нави, вівтаря, притвору, бані, бічних рамен,
конх, а також їх маси, фактури, кольору, акустики, світлових
прорізів. Об’ємно просторові форми храму геометричні – іде-
альні коло, квадрат, піраміда, їм притаманні симетрія і поді-
ли: дво-, три-, п’яти- чи дев’ятидільні, вертикальні й горизон-
тальні. самі форми мають певний ідеальний зміст, і саме в цій
ідеальній формі народжується сакральність. Церковна будівля
виступає не просто твором архітектури, а святилищем і святи-
нею. якщо відсутня сакральність, храм втрачає свою сутність.
Архітектор, реалізуючи задум, усвідомлює, що в практи-
ці Церкви діє засада – правила віри і молитви: дух молитви
і правда віри є основою формування й сприйняття об’ємного
простору храму. У східнохристиянській традиції Церква пла-
нувалася центральною, з банею над квадратом; колом чи бага-
торічником та з банями над рівнораменним грецьким хрестом,
як образ єдності Всесвіту природного і надприродного. Баня і
підбаневий простір у цій системі мають свої завдання, які роз-
глядаються в поєднанні як статична противага динаміці з її
сталою символікою. Образ небесної сфери пов’язується з фор-
мою бані як «неба-небес» і виражається сферою бані, а його
видима інтер’єрна частина – узагальнений символічний образ
розмови з Богом. Контакт з Богом передбачає, що митець має
щось від Бога, тож його сакральні твори повинні допомагати
людині єднатися з Богом у перебуванні чи спогляданні його
творіння. Тільки освячений і святий може творити святі речі
– у цьому завдання митця і його межі.
Вільне трактування форми «авангард заради авангарду»
без внутрішньо-ментальної заангажованості будівничих храмів
може привести до зовсім протилежних результатів, коли будів-
ля храму стає «актовою залою» для зборів вірних, а не храмом
Божим. Це зображення для сучасного будівничого, нехтуючи
правилами містобудування, об’ємно-просторового вирішення
опрацьованого століттями з благословенням Божим. Віднови-
ти раніше знищену Церкву – це практично побудувати нову.

92