Page 87 - 4218

регіональне мистецтво та архітектура прикарпаття
зуються на балансі вільного часу різних верств населення (в тому числі використовуються ре-
зультати соціологічних досліджень потенційних відпочивальників); на основі норм допустимої
концентрації відпочивальників та інженерних споруд на потенційних рекреаційних територіях
(важливо для охорони природи); методи, що виходять із норм потреби в установах відпочинку
та туризму (на 1000 чол.) .
Розрахунок задоволення потреб місцевого населення повинен бути доповнений прогнозом
рекреаційної міграції з інших районів. При прогнозуванні рекреаційної діяльності необхідно
враховувати й особливості цієї сфери, адже, крім характерних для побутового обслуговування
компонентів, людина – об’єкт обслуговування, тут присутній і природний компонент. Отож при
прогнозі потрібно враховувати не тільки соціальні та технічні, а й етнографічні процеси.
У нинішніх умовах, окрім нормативно-цільового методу перспективного планування й про-
ектування (базується на основі підвищення існуючих показників до визначених), зростає роль
пошукових методів, коли прогноз визначається як продовження дій, направлених на усунення
існуючих проблем та підвищення ефективності системи.

Методики врахування впливу етнографічних чинників та історико-культурної спадщини в
організації рекреаційного простору регіону.
Дослідження проведено на трьох ієрархічних рівнях: рекреаційний регіон, населений
пункт, садиба – рекреаційний об’єкт. Відповідно, на різних рівнях досліджувався вплив окре-
мих етнографічних чинників.
структурна етнографічна схема чинників включає 12 чинників, які виділені для досліджен-
ня їх впливу на архітектурну організацію рекреаційного простору. Вони умовно об’єднуються в
групу духовних та матеріальних чинників, між якими існують тісні взаємозв’язки та взаємовп-
ливи. Матеріальна частка етнографічних чинників розділена на побут та господарювання, а ду-
ховна – на релігію та культуру, звичаї та традиції.
Культура та релігія на Гуцульщині надзвичайно тісно переплетені. з прадідівських часів
донині збереглися народні традиції обрядовості: весілля, хрестини дитини, похорони, «входини»
– освячення нової будівлі, проводи на полонину тощо. Всі обряди проводяться не тільки згідно
з релігійними канонами, а й з обов’язковим дотриманням гуцульських звичаїв. Важливим чин-
ником, що формує етнокультуру регіону, є етнопсихологія, яка впливає на ритуал проведення
великих християнських свят, які водночас являються неперевершеними барвами поєднання на-
родної творчості, прадавнього обряду та сучасного звичаю. характерною ознакою гуцульського
обряду є неодмінне використання предметів декоративно-прикладного мистецтва та традиційно-
го народного вбрання. Наприклад, на Верховинщині, в селах Перехресне, Криворівня та в гір-
ській снідавці на Косівщині до шлюбу молодята їдуть на конях, пишно прибраних й осідланих.
Наречений у рогатівці або крисані з букетом, вишиванці, кептарі, сердаку або гуглі, чересі (з
тобівкою) через плече, топірцем чи барткою в руці; наречена в барвистих чільцях і білій гулі,
запасках, заквітчаній перемітці, тканій чи вишиваній, писаних капчиках і цяткованих посто-
лах. На шиї, переважно з кольорового металу і старих монет, згарди, пацьорковані намиста і
«силянкові прикраси». Трапляється, що у весільному кортежі сім або дев’ять пар вороних, на
яких сидять дружби та дружки, бояри, куми та хресні батьки. На Верховинщині традиційно
стріляють угору з самопалів, виготовлених у формі опришківських пістолів.

87