Page 94 - 4218

регіональне мистецтво та архітектура прикарпаття
– архітектура в сучасних конструкціях і матеріалах з використанням деяких елементів і
деталей різних стилів української церковної архітектури;
– сучасна архітектура характеризується двома паралельними тенденціями — історизм та
пошук новітніх форм з дотриманням основних канонів в об’ємно-планувальному вирішенні при
створенні сакральних комплексів.
Новаторські пошуки архітекторів третьої течії – спроби інтерпретувати величезну спадщи-
ну і традиції побудови українського храму, пристосувати їх до сучасних методів і технологій
будівництва – заслуговують на увагу.
У проектуванні сакральної архітектури виділяються два методичні підходи: метод май-
стрів – будівничих та професійних архітекторів. У першому підході архітектури користувались
зразками «готових» побудованих церков, які обговорювалися з громадою при будівництві нової
церкви. На основі існуючого зразка, згідно з побажаннями священика, громади та майстернос-
ті будівничого, народжувалося нове архітектурне рішення, яке не було копією чи формальним
повторенням – поставав новий витвір за аналогією існуючого. Такий підхід до будівництва до-
зволив обумовити кількість церковних типів та об’ємно-планувальні й конструктивні вирішення
храмів. з’явилося ряд народних архітектурних шкіл храмового будівництва: бойківська, гуцуль-
ська, галицька, закарпатська, буковинська, волинська, лемківська, наддніпрянська, подільська,
слобожанська, чернігівська. Український архітектурний стиль поступово перейшов від церков-
них громадських споруд до шкіл, бурс, житла, музеїв, духовних центрів. Цей народний стиль
значною мірою обумовив підхід у виборі архітектурних форм у проектній діяльності професій-
них архітекторів.
Поєднання в одній споруді різнорідних елементів, усвідомлене змішування стилів методу
в архітектурі (термін мав назву еклектика або вибірковий стиль) передає закладений у понятті
зміст – вибирай з різного щось своє, в тому числі ідейно-символічне, дотримання образу, ви-
браного українським народом для означення належності до східної гілки християнства та свого
регіону.
Для сучасного храмобудівництва характерне новаторське вирішення традиційних засад
формування християнської святині в зовнішній тектоніці й просторових вирішеннях усеред-
ині храму: «симбіоз» стилістики бароко, українського модерну тощо. Краса наших українських
храмів, що є творінням людського генія, просвітленого Божою мудрістю, не залишає байдужим
нікого. Ця мова краси універсальна, зрозуміла кожному. Такі відомі українські святині, як со-
фія Київська, Києво-Печерська та Почаївська лаври, святий Юр, дерев’яні церкви, створені на-
родними майстрами, є перлинами світової мистецької скарбниці. У малих містах і селах існує
також багато храмів, які хоч і значно менші за розмірами, проте за своєю мистецькою цінністю
часто не поступаються кращим взірцям світової сакральної архітектури. Архітектура церковного
простору проявлена та втілена через метрично-числову, просторову та формоутворювальну іден-
тифікацію.
За порівняно незначний період розвитку сучасної української сакральної архітектури на
теренах східних і західних областей можна виділити кілька течій у церковній архітектурі:
– еклектична архітектура сучасної техніки та матеріалів, творці якої повторюють стилі ві-
зантійський Київської Русі, українське бароко XVII–XVIII ст. народного українського дерев’яного
храмового будівництва;

94