Page 78 - 4214

місцевій системі координат, наприклад його встановлюють на пункті
геодезичної мережі, то координати другого приймача теж одержують у цій

же системі координат.
Першим методом, в якому був реалізований диференціальний

принцип визначення координат і який значно підвищив точність вимірів, був
статичний метод диференціальних вимірів (DGPS).

Суть його полягала в тому, що антени двох супутникових приймачів

встановлюються непорушно на двох пунктах і одночасно виконуються

виміри кожним приймачем на протязі певного часу. В результаті сумісного

опрацювання даних вираховували різниці координат цих точок (вектор).

Досягнута цим методом точність для віддалей між точками до 20 км

становила 1-2 см.

Подальшим розвитком DGPS був метод відносної кінематики. При

цьому методі один приймач встановлювався на пункті ДГМ (з відомими

координатами) - базовій станції, а інший переміщався між точками,

координати яких треба було знайти. Метод дозволяв визначати координати

при віддалях від базової станції до 5 км з точністю до 1 см. Для цього на один

вимір треба було затратити до 1 год. Точні значення приростів координат

вираховувались програмно в режимі пост обробки.

Перше використання цього методу для точного статичного

позиціювання було виконано на початку 1980-х років. Для досягнення

необхідної точності було потрібно виконувати безперервні виміри протягом

досить тривалого проміжку часу. Головним чином, це було пов'язане з

невеликою кількістю супутників. Збільшення сузір'я супутників і більш

точне моделювання їхніх орбіт дозволило в наш час значно скоротити час

спостережень.

Спочатку, у всіх методиках зйомки дані записувалися в приймач для

наступної пост обробки. Координати, отримані пересувним приймачем не

мали достатньої точності для проведення спільної обробки з даними базової

75