Page 79 - 4214

станції безпосередньо під час проведення польових вимірів. Для цього
необхідний був радіозв'язок між базовим і пересувним приймачами.

Незважаючи на те, що метод DGPS широко застосовувався із середини 80-х
років, він не зміг забезпечити необхідної точності. Найвища планова

точність при використанні цього методу не перевищувала 1 м.
Як ми вже відзначали, супутники передають закодовані сигнали, які

містять інформацію, що дозволяє ідентифікувати супутник, визначити його

миттєві координати (ефемериди), і за спеціальною міткою часу встановити

час відправлення сигналу супутником. За цією міткою ПЗ приймача визначає

час проходження сигналом віддалі від супутника до приймача. Оскільки

абсолютно точно синхронізувати покази годинників спостерігача і супутника

неможливо, то визначене значення віддалі містить похибку зумовлену цим

фактором. Цю поправку називають поправкою годинника і визначають як

невідому величину з обробки вимірів. Віддалі, визначені без врахування цієї

поправки називають псевдодальностями.

Вже в DGPS методі здійснювалася передача виправлень псевдо

дальностей від базової станції користувачам пересувних приймачів для

одержання уточнених їх значень (псевдо дальностей). В 1985р. Морська

радіотехнічна комісія (RTCM) запропонувала стандартний формат для

кодування й передачі подібних виправлень. Незважаючи на наявність інших,

схожих форматів, формат RTCM одержав найбільш широке поширення.

Проведені на початку 90-х років дослідження довели можливість

підвищення точності DGPS методу, підвищенням швидкості передачі даних

за фазою несучої частоти, тобто виконанням вимірів на несучій частоті

сигналу супутника, очищеній від коду спеціальною процедурою

квадратування. Це дозволило користувачам GPS приймачів одержувати

високоточне позиціювання в реальному часі навіть під час руху пересувного

приймача в методі RTK.

76