Page 114 - 4201

(підняття) і негативні (опускання) рухи. Важливим є також те, що вертикальні і
горизонтальні рухи є взаємообумовленими. Так, горизонтальне переміщення
жорстких глиб може призвести до вертикальних переміщень земної поверхні, і
навпаки, вертикальні рухи можуть супроводжуватись насувами одного блоку на
інший. З метою реконструкції тектонічних рухів далекого геологічного
минулого використовують методи: визначення товщини, фацій і формацій.

Метод визначення товщини. Метод заснований на уявленні про
компенсацію прогинання процесом накопичення осадів. Тобто, товщина
накопичення відкладів повинна відповідати амплітуді прогинання кожної
ділянки земної кори. Результатом вивчення є побудова карт товщини відкладів
відповідного віку (карти ізопахіт), за якими виділяють западини, палеопрогини,
палеосклепіння. На основі цих карт будують палеотектонічні карти, які
відображають просторове розміщення структурних елементів у відповідну
епоху.
Метод фацій. Методом фацій вивчають фізико-географічні умови
давнини, а також вертикальні рухи. Виділяють морські, континентальні i
лагунні (ненормальної солоності) фації. Для визначення віку використовують
палеонтологічний критерій. За результатами фаціального аналізу складають
фаціальні карти i фаціальні профілі. На картах наносять розповсюдження
різних типів фацій площею, виділяють зони з відсутніми відкладами. На
фаціальних картах наносять основні елементи рельєфу земної поверхні для
відповідного часу, області поширення моря, суші, прибережні зони, області
розмивів і зносу уламкового матеріалу.
Метод формацій. Метод формацій базується на аналізі сумарного ефекту
тектонічних рухів, який визначає режим розвитку значних територій земної
кори. Під формацією розуміють закономірне співвідношення різних гірських
порід, які утворилися на відповідній стадії розвитку основних структурних зон
земної кори. До формації входить декілька фацій, тобто це комплекс фацій. За
результатами вивчення, складають формаційні колонки, на основі яких будують
карти розповсюдження різних формацій у просторі, та формаційні профілі. На
основі цих побудов виділяють платформи, геосинклiналi i орогеннi області,
тобто будують палеогеографічні карти і профілі.
Палеогеографічні карти і профілі. Палеогеографічні карти
відрізняються від географічних тим, що на них відображено географію земної
поверхні, яка існувала протягом декількох мільйонів років, а на географічних
картах - тільки на теперішній момент часу. При побудові палеогеографічних
карт важливим завданням є найбільш точна синхронізація відкладів різного
генезису. Тому, карти складаються на детальній стратиграфічній основі, яка
підтверджена значною кількістю добре вивчених розрізів та повним
комплексним фаціальним аналізом.
Різновидом палеогеографічних карт є літолого-палеогеографічні карти,
які містять значну інформацію. На них відображають літологічний склад
первинних осадів, а також додаткові ознаки, що вказують на умови
осадоутворення (вугленосність, червоноколірність, наявність глауконіту і
органічних залишків). Палеогеографію минулого показують у тих самих
кольорах, що і на звичайних фізико-географічних картах. При визначенні

117