Page 117 - 4201

10.5 Етапи тектоорогенезу в історії земної кори

Уявлення про розвиток земної кори починаючи з другої половини ХІХ
ст. опирались на геосинклінальну теорію. Засновниками цієї теорії були
американські геологи Дж. Холл і Дж. Дена. Вони виходили з того, що
геосинкліналі - це первинні структури, які розвиваються на корі океанічного

типу. В процесі свого розвитку вони проходять переродження (гранітизацію)
та перетворення на кору континентального типу. У результаті на місці
геосинклінальної області утворюється вторинна структура - континентальна
платформа. За більш як 100 років свого існування ця теорія відіграла значну
роль у розвитку геологічних наук.
У розвитку геосинклінальних поясів (областей) виділяються два основні
етапи: власне геосинклінальний і орогенний.
На ранньому етапі у ранньогеосинклінальну стадію відбувається
інтенсивне опускання та накопичення потужних товщ сланцево-піщаної
формації. Її товщина сягає 10-12км. Процес супроводжується початковим
вулканізмом тріщинного типу. Перша стадія закінчується розчленуванням
геосинклінальної системи та першими проявами складкоутворення.
Наступна пізньогеосинклінальна (передорогенна) стадія
характеризується подальшим прогинанням, яке охоплює все більшу територію.
Проте швидкість його зменшується. У цей час накопичується переважно
флішова, а подекуди вапнякова формація. Тріщинний вулканізм змінюється
центральним. Утворюються вулканічні острівні дуги. Це переломна епоха в
розвитку геосинкліналі. Наступає загальна інверсія та починається орогенний
етап, що поділяється на ранньоорогенну та власне орогенну стадії.
Ранньоорогенна стадія характеризується інверсією тектонічного
режиму, тобто прогинання змінюється загальним підняттям. Міліють морські
басейни, з’являються численні острови. Формується нижня моласова формація.
Одночасно проявляється магматизм гранітоїдного типу.
Власне орогенна стадія характеризується переважанням швидкості
підняття над швидкістю денудації. Ростуть гірські споруди. Одночасно
розвиваються передові та поперечні прогини. Наприкінці цієї стадії повністю
припиняється складкоутворення. Після повного завершення цієї стадії
розвитку, на місці геосинклінальної області з’являється гірська складчаста
область з корою континентального типу.
Посторогенна стадія розвитку є наступною і фактично перехідною до
платформного етапу формування земної кори. Протягом тривалої історії
геологічного розвитку, яка обчислюється багатьма сотнями мільйонів і
мільярдів років, геосинклінальні пояси почергово переживали зміни. Періоди
розростання і повільного опускання змінювались періодами зменшення та
підняття. Останні супроводжувались складчастістю, гранітизацією і
метаморфізмом. Оскільки такі чергування опускань і піднять неодноразово
повторювалося в геологічній історії, то відповідні етапи їх розвитку називають
геотектонічними циклами або етапами тектоорогенезу. В розвитку
пізньодокембрійських геосинклінальних поясів виділяють 5 наступних циклів:
байкальський (1000-550 млн. р.), каледонський (550-400 млн. р.), герцинський

120