Page 26 - 4200

Отже, на початку другого етапу розвитку соціології
„схрестили свої мечі» два напрями, які відстоювали дві крайні
позиції щодо погляду на соціальне. Одні вважали його
природним, інші - психологічним. Це протиріччя і
протистояння було пізніше вирішено вченими, які зрозуміли
обмеженість позитивістських і психологістичних поглядів.
Одним з таких вчених був видатний французький соціолог Е.
Дюркгейм (1857 -1917). Центральним пунктом його
наукового соціологічного методу було визнання об'єктивної
реальності соціальних фактів. Він був послідовником
позитивізму, але в його теоріях вже були помітні дві нові
тенденції:
- позитивістський натуралізм - соціальні факти слід
розглядати як речі, суспільство - як організм, частини якого
виконують певні функції. Отже, існують суспільства
нормального типу і патології;
- специфічність соціальної реальності - її елементи,
соціальні факти, це і є суспільство і предмет соціології.
Колективні уявлення у суспільстві переважують
індивідуальні, вони формують особистість. Отже, суспільство
- не що інше, як Бог. На цьому будується соціологізм -
принцип специфічності й автономності соціальної
реальності, її домінування над індивідами. Фактично це був
соціальний детермінізм, бо соціальне пояснювалось
соціальним, відкидаючи біологічне і психологічне.
Важливим внеском у науку є розроблена Е. Дюркгеймом
концепція соціальної солідарності, яка зростає від механічної
до органічної залежно від росту спеціалізації виробництва.
Солідарність - вищий моральний принцип і вища універсальна
цінність.
Велике значення має його розробка поняття аномії як
дезінтеграції суспільства й особи. Аномія - це такий стан
суспільства, коли розпадаються системи традиційних цін-
ностей і норм, стає відчутною відсутність моральної ре-

26