Page 31 - 4185
P. 31
31
механізмам дали всесвітньо відомі психологи Ж. Піаже (Франція)
та Л. Виготський (Росія), які відкрили внутрішню мову людини й
розпочали її дослідження.
Учені виявили також, що речення у повідомленнях складаються з
двох частин: та, в якій є відома реципієнтові інформація (тема), і
та, в якій є інформація, не відома реципієнтові (рема). Вчення про
такий поділ речення (актуальне членування речення) розробив
чеський лінгвіст В. Матезіус.
Поряд з тим, у першій половині XX ст. в мовознавстві
виникла теорія функцій мови (Чехія), а також була суттєво
вдосконалена теорія стилів мовлення, що істотно вплинуло на
розвиток теорії редагування.
Ріст наукових досліджень та кількості засобів масової
інформації в другій половині XIX – першій половині XX ст. сприяв
різкому збільшенню кількості публікацій (книг, журналів та газет).
Так, поряд із науковими відкриттями у видавництвах відбувалося
нагромадження емпіричних фактів редагування.
Насамперед виникла потреба у формалізації та стандартизації як
повідомлень у цілому, так і окремих їх елементів, наприклад,
викликали появу на міжнародному рівні рекомендацій щодо
нормалізації бібліографічних описів (англо-американська та
прусська системи правил). Крім того, в багатьох країнах було
створено норми інженерної графіки, які застосовують звичайно і в
наукових повідомленнях. З'явилися також уніфіковані
термінологічні системи цілої низки наук.
Паралельно йшло нагромадження соціальних норм
редагування. Зокрема в цей час створили теорію монопартійності
преси, яка відігравала вирішальну роль у житті тоталітарних країн
(більшовицький СРСР, гітлерівська Німеччина, фашистська Італія,
тоталітарні Китай, Куба та ін.). У рамках цієї теорії розвинулися
вульгарні методи психологічного впливу на реципієнтів
(наприклад, геббельсівська теорія пропаганди). Водночас відбулося
також виділення аспектів редагування, тобто редагування
літературного, політичного, наукового й технічного.
Суттєвий внесок у нагромадження редакційних фактів
зробили видатні письменники та вчені усього світу.