Page 28 - 4185

28

апріорі вимагало від авторів та їх читачів користуватися одними й
тими ж нормами (хоча б найпростіше – однаково позначати літери,
тобто створити й однаково користуватися кодом передачі
повідомлень). Тому з появою вже перших писемностей виникло

завдання їх нормалізації.
На початку III ст. до н. є. була заснована Александрійська
бібліотека, де в різні періоди зберігалося від 0,5 до 0,7 млн. книг. До

обов'язків хранителів книгозбірні, якими були найвидатніші
граматики того часу, належало, зокрема, виправлення та
коментування зібраних текстів. Враховуючи таку специфіку роботи,
граматиків можна вважати першими професійними редакторами.

У II ст. до н. е. в латинській мові з'явився і сам термін
“редагування”. Його утворили від латинського слова redigere
(упорядковувати) і похідного дієприкметника від нього – redactus

(упорядкований). У семантиці цього слова особливу увагу
привертає те, що воно асоціювалося з поняттям порядку, який, у
свою чергу, базується на понятті норми.

У І ст. до н. е. в Римі покупці вже могли в майстернях, де
переписували книги, за певну плату замовити перевірку книг на
відповідність оригіналу, а також мовним та іншим нормам. Саме

тоді цей процес (приведення копії тексту у відповідність із
оригіналом) почали називати коректурою (від латинського
correctura – виправлення). У латинській мові існувало, відповідно,
й слово для позначення особи, яка займалася цією працею, –

corrector (виправляч). Отже, першими професійними коректорами
були саме ці античні виправлячі книг.
В античному Римі вже існували певні соціальні норми

редагування. Так, видавцям було дозволено на свій розсуд робити в
рукописах виправлення. Крім того, при римських бібліотеках були
спеціальні посади “префектів”. Префекти встановлювали, які
книжки слід вилучати як соціально небезпечні, а які – дозволяти

читати відвідувачам бібліотек.
У майбутньому ці норми перетворилися на закони
авторського права й політичні норми редагування. Останні з часом

навіть виокремилися в інститут цензури.
Певні досягнення в опрацюванні повідомлень були і в країнах
Давнього Сходу. Так, у Китаї були обов'язковими спеціальні

правила, що регламентували теми повідомлень (наприклад, ці
правила встановлювали, про що повинен говорити під час обіду