Page 36 - 4185

36

підготував трактат “Наука, елбо способ зложення казання”, Ф.
Прокопович – професор Києво-Могилянської академії – підручник
“Риторика”. Ще інші підручники риторики написали М.
Довгалевський та Г. Сковорода.

У XIX ст. українські вчені зробили значний внесок у збір
закономірностей для майбутньої теорії редагування. Тут маємо на
увазі вже згадану теорію значень слова видатного українського

мовознавця О. Потебні.
У середині XIX ст. відомим видавцем і редактором був П.
Куліш, який досконало знав українську мову. Правда, його
редакторська манера відзначалася, як можна сказати тепер, крайнім

суб'єктивізмом (він виправляв рукописи на свій смак і розсуд).
Значну роль у практиці редагування українських видань кінця XIX
– початку XX ст. відіграв І. Франко. Дослідник його редакторської

діяльності Л. Маляренко окреслює такі принципи діяльності
І. Франка як редактора: ідейна спрямованість, принциповість
стосовно суспільної орієнтованості видання, правдивість слова,

колегіальність у прийнятті редакційних рішень, планування
редакційної діяльності, об’єктивний відбір авторів та матеріалів,
повага до індивідуальної творчої манери авторів, тісний зв’язок

редактора з авторами і (якщо можливо) узгодження з ними
виправлень.
І. Франко як редактор сформулював свої вимоги до видань
дитячої та шкільної літератури, наукових та художніх творів, а

особливо – перекладів зарубіжної класики українською мовою.
Надзвичайно колоритними є спогади про будні редакторської праці
І. Франка, які М. Рудницький записав у В. Стефаника.

У час входження України до складу Російської та Австро-
Угорської імперій видавнича справа розвивалася мало. Українська
мова, зокрема в Росії, була заборонена, а значить, друковану
продукцію нею не публікували. У час боротьби за незалежність

Української держави в журналі “Книгарь”, що виходив у Києві в
1917 – 1920 р., вчені-дослідники порушують низку проблем
редагування, зокрема: композиція видань навчальної та популярної

літератури; нормованість мови; дослідження видавничої діяльності
відомих представників української культури та ін.
Визначну роль у видавничій справі в період 20–30-х років

відіграють видатні вчені М. Грушевський та І. Огієнко. Зокрема,
М. Грушевський був одним із фундаторів українського