Page 30 - 4185
P. 30
30
Спершу їх роль відігравали самі друкарі. Проте з часом у зв'язку зі
збільшенням випуску книг коректори виділилися в окрему
професію. Вважають, що відродив це забуте з часів античності
ремесло італійський видавець XVI ст. А. Мануцій. Поступово
професія коректора (редактора) набуває все більшого значення.
Так, в університетах Франції для нагляду за підготовкою видань
призначали спеціальних інспекторів (фактично – видавничих
працівників). Згідно зі спеціальними вимогами вони повинні були
відпрацювати у друкарнях не менше чотирьох років учнями, а
після цього – ще три роки самостійно; мусили володіти грецькою
та латинською мовами, а також знати норми моралі та
правовірності. Добираючи коректорів, почали навіть враховувати
психологічні особливості людей різних статей.
В епоху Відродження набуває розвитку не тільки практика
видавничої справи. Паралельно вона починає розвивати теорію
повідомлень. У Франції, Італії та Німеччині створюють багато
підручників із риторики, де є вказівки, наприклад, щодо написання
панегіриків чи полемічних послань.
2.3 Період нагромадження редакційних фактів
Редакційні факти, що нагромадилися з другої половини XIX
ст. до 30-х років XX ст., можна розділити на дві групи: відкриття
(закономірності) різних наук, що стосуються безпосередньо
редагування, і факти видавничої практики.
Найсуттєвіше вплинули на теорію редагування відкриття у
мовознавстві та психології. Надзвичайно продуктивним було
відкриття того, що кожен носій мови надає слову, окрім
загальноприйнятого, ще й своє, індивідуальне значення. Очевидно,
що надання в повідомленнях індивідуального значення тим чи
іншим словам призводить до зниження ступеня його розуміння.
Наявність таких індивідуальних значень слів вперше виявив і
описав у другій половині XIX ст. український лінгвіст О. Потебня
(об'єктивне та суб'єктивне значення слова), а пізніше на це ж явище
звернув увагу німецький вчений Г. Пауль (узуальне та
оказіональне значення слова).
Наступним важливим відкриттям було те, що, як виявилося,
механізми творення мови суттєво відрізняються від механізмів її
сприймання. На початку XX ст. про це писав російський
мовознавець О. Пєшковський. Психологічне обґрунтування цим
