Page 122 - 4185

122

Автори третього напряму, намагаються з’ясувати, чому
редактор буває змушений втручатися у виклад тексту.
Втручання найчастіше можна пояснити особливостями
природи творчого процесу, специфікою становлення твору. Процес

творчості має свої сильні і слабкі сторони.
Деякі письменники пишуть свої твори, так би мовити, за
одним присядом, а інші приходять до остаточного варіанту

рукопису, подолавши ряд проміжних етапів. Леся Українка,
наприклад, “Лісову пісню” написала, не встаючи з-за столу (доволі
часто так писали свої твори М. Коцюбинський та Остап Вишня), а
у М. Гоголя становлення остаточного варіанту тексту проходило

уповільнено, за свідченням М. Берга, мало кілька етапів. Спершу
письменник записував усе , а потім відкладав написане. Через
деякий час повертався до зробленого, правив, вносив зміни і знову

відкладав. М. Гоголь вважав, що так треба повторити вісім разів,
адже при багаторазовому перегляді написаного та повторному
переписуванні „одночасно з кристалізацією задуму аж до деталей

проходить і стилістична шліфовка тексту”. Автор відчуває, як
водночас із мужанням стилю, в ході шліфування фраз немовби
міцніє і рука, букви пишуть певніше і рішучіше. Довгі пошуки та

вагання були притаманні процесові творчості таких письменників,
як Л. Толстой, О. Бальзак, Б. Грінченко. Коректура для них –
завершальний або один із етапів реалізації творчого задуму. А до
цього письменники або одразу “накидали” всю чернетку задуманої

роботи, не повертаючись до написаного, або спочатку створювали
„схему думки, план у деталях”, усе перевіряли та переписували, а
потім здійснювали “генеральну переробку” після закінчення всього

твору чи підрозділу.”
Таким чином, виправлення під час шліфовки твору
зумовлюється також потребою поглянути на текст не авторським, а
стороннім оком і в ході цього погляду переконатися, чи всі

складники викладу доступні йому.
У наш час, коли підготовка рукописів до друку вимагає
остаточного і сумлінного редагування рукопису з тим, щоб на всіх

наступних стадіях він не потребував ніякої авторської та
редакторської правки, коли „вичитка коректур має на меті лише
виявити, наскільки друкарський набір відповідає оригіналу”,

дружня співпраця автора і редактора набирає особливої ваги. Не
зверхнє редакторське повчання, а співпраця, коли редактор не