Page 111 - 4185

111

Іноді на етапі поліграфічного відтворення трапляються
випадки, коли в поліграфічний продукт потрібно внести
виправлення, не передбачені видавничим оригіналом. Це може
виникнути з вини автора через неякісне готування авторського

оригіналу; з вини редактора через неякісне опрацювання
видавничого оригіналу: може бути й так, що автор вирішив
удосконалити свій оригінал. У наш час встановлено юридичні

норми, які визначають такі обсяги авторських та видавничих
виправлень, при яких ЗМІ не вираховують з автора чи редактора
коштів за завдані збитки. Проте дотримуватися встановлених
обсягів виправлень на практиці не завжди вдається. Тому при

перевищенні встановленого максимального обсягу вартість
виправлень оплачує той, з чиєї вини їх внесли (автор, редактор,
перекладач, укладач, конструктор, художник тощо).

Основні вимоги до редакційних виправлень, що визначають
їх методику:
1) не починати виправлення, не познайомившись із усім текстом,

не зрозумівши його загальні переваги, особливості й недоліки,
не визначивши головні завдання редагування;
2) виправляти лише після того, коли встановлена й точно

сформульована причина незадовільності тексту й вирішено
спосіб її усунення;
3) не виходити за межі дозволеного редакторського втручання в
текст, тобто вносити лише ті зміни, що відповідають

авторському задуму;
4) обмежуватися мінімумом виправлень, намагаючись якомога
менше віддалятися від авторського тексту й користуватися для

виправлень авторськими мовними засобами;
5) піддавати гострій самокритиці кожне виправлення, для того
порівнювати коректовану (виправлену) фразу з початковою,
перевіряючи, чи не втратила вона після виправлення якихось

відтінків змісту, чи не набула змісту, котрою автор у неї не
вкладав, і обов’язково прочитати кожну виправлену фразу у
контексті, зіставляючи її з попередніми й наступними фразами;

6) узгоджувати всі виправлення з автором, оскільки будь-яке
редакційне виправлення слід розглядати лише як пропозицію
редактора авторові.