Page 101 - 4185

101

складається з рівноправних процедур аналізу – (контролю) та
виправлення (реконструкції) авторського оригіналу. Стосовно цих
процедур можна сказати, що аналіз (контроль) – це процедури
пошуку, фіксації та локалізації помилок у повідомленні, а

виправлення (реконструкція) – це процедури виділення у
повідомленнях помилок, виявлених у процесі контролю.
Із двох таких самих процесів (контролю і виправлення)

складається також і коректура.

7.8 Класифікація методів виправлення

Стосовно класифікації методів виправлення у вітчизняній
літературі існує півстолітня традиція, розпочата ще в середині 40-х
років. Згідно з нею виділяють такі методи виправлення:

вичитування, скорочення, опрацювання і перероблення. Така
класифікація без будь–яких змін увійшла до всіх сучасних
підручників з редагування.
Проте, аналізуючи цю класифікацію, бачимо, що вона має

принаймні два суттєві недоліки:
1) описує виправлення лише на верхніх (макро-) рівнях,

ігноруючи при цьому виправлення на нижніх (макро-) рівнях
повідомлення (наприклад, вона не задає методу, яким слід
виправити помилку в слові деректор);
2) узаконює перехрещення всіх чотирьох видів виправлень

(наприклад, скорочення можна використовувати і під час
вичитування, і опрацювання, і перероблення).
Тому таку класифікацію методів виправлення відкидаємо як

неприйняту і пропонуємо іншу.
Найперше класифікуємо виправлення з позиції варіантності.
Як наслідок, отримаємо такі види виправлень:
– однозначні, коли кількість варіантів виправлення (наприклад, у

слові опрішок можливий єдиний узгоджений з нормою варіант
– шляхом заміни і на и);
– неоднозначні, коли кількість варіантів виправлення дорівнює

якомусь конкретному числу п (наприклад, коли в рукописі
надто часто вживають слово тато і виникає потреба замінити
його синонімом, то кількість таких виправлень є фіксована – це
слова синоніми батько, неньо, отець (п=3);

– багатозначні, коли кількість варіантів виправлення взагалі не
може бути оцінена конкретним числом (наприклад, коли в