Page 143 - 4163

знаходилися в її руках. При цьому проголошувалося існування загальнонародної власності.
Насправді персоніфікатором державної власності була правляча еліта – вищі чиновники
партійного, державного та господарського апаратів, які мали величезні привілеї. Значна
частина створеного національного доходу (до 40 %) спрямовувалася на військові цілі.
Свідченням цього, а також затратного характеру економіки була низька частка особистого
споживання в національному доході. Так, якщо в 1908 р. вона становила 54,8 %, у 1928 р. –
58,1%, то у 1988 р. – 40,1 %. За рівнем особистого споживання в розрахунку на душу
населенні СРСР посідав 77-те місце в світі.
Водночас у загальнонародних інтересах розвивалась система освіти (в тому числі вищої –
до вузів щорічно зараховували 75 % дітей робітників і селян), охорони здоров'я (безплатні
медичні послуги), культури, відпочинку, надання житла, хоча правляча еліта отримувала
такі послуги набагато вищої якості й швидше.
Здебільшого реалізовувалося право на працю, яка мала переважно колективний
характер. Однак при оплаті робочої сили домінувала зрівнялівка на досить низькому рівні,
що позбавляло переважну кількість працюючих дієвих стимулів до праці. На різних
етапах існування СРСР переважав або економічний, або позаекономічний примус до праці:
до сталінського періоду – економічний, що супроводжувався незначним безробіттям; в
період сталінського режиму майже 12 млн. осіб були здебільшого політв'язнями і в таборах
виконували рабську за характером працю. Приблизно 35 млн. селян були примусово
прикріплені до праці в колгоспах і радгоспах, не мали права залишати колгоспи без дозволу
органів влади, що найбільшою мірою відповідало феодальному типу залежності й праці.
Лише в останні два–три десятиріччя праця в СРСР набула характеру економічного примусу,
як це характерно для інших держав світу. Оскільки власність була тотально одержавлена
і знаходилася насамперед в руках бюрократичної еліти, то й політична влада не могла бути
демократичною. Вона знаходилася в руках партійно-господарської радянської еліти і
підтримувалася одержавленням ідеології, політичними репресіями тощо. Внаслідок цього в
економічній політиці мало місце нав'язування волюнтаристських рішень.
Таким чином, в економічній системі колишнього СРСР з погляду визначального
критерію (відносин економічної власності) поєднувалися елементи одержавленого
бюрократично-елітарного соціалізму, капіталізму (однією із рис якого було існування
нелегальної економіки як складової частини тіньової економіки), воєнного комунізму,
феодалізму, рабовласницького та соціалістичного устрою. Таке поєднання мало місце більш як
три десятиліття, тобто майже половини періоду існування СРСР після політики НЕПу, під час
якої 92 % земельного фонду республіки було розподілено між селянами, відчутно
посилилися процеси капіталізації економічної системи та використання важелів ринкової
економіки. Після сталінського режиму значно послабилися елементи докапіталістичних,
експлуататорських формацій, дещо посилилися засади соціалістичного ладу, але домінував
не цей уклад. Оскільки в такій мозаїці, своєрідному поєднанні елементів різних економічних
систем переважала власність бюрократично-номенклатурної еліти, існувало відчуження
безпосередніх працівників від засобів виробництва, цю систему найлогічніше назвати
державно-номенклатурним соціалізмом.
Виходячи з цього, некоректно говорити про перехід від індустріальної економіки. Така
класифікація еволюції економічних систем (їх розподіл на аграрні, індустріальні та
постіндустріальні) є поверховою, оскільки ігнорує тип власності та акцентує увагу в
першому випадку на рівні розвитку технологічного способу виробництва (індустріальний), у
другому – на переважанні аграрної сфери порівняно з індустріальною (аграрна економіка), а в
третьому – залишається аморфно-беззмістовною (постіндустріальне суспільство – тобто
суспільство, яке існує після індустріального). При послідовному дотриманні такого підходу на
зміну економічній системі, що базується на машинній праці, машинній техніці, повинен
приходити тип системи, який слід називати автоматизованим виробництвом.

143