Page 146 - 4163

Інша річ – трудова колективна власність на підприємствах, викуплених працівниками. її
суб'єктом є трудовий колектив, члени якого – залежно від трудового стажу, кваліфікації тощо –
володіють неоднаковою кількістю акцій і привласнюють різні суми дивідендів. Про її
колективну природу свідчить, зокрема, той факт, що при звільненні працівник може
претендувати тільки на вартісний еквівалент частини майна, а саме майно підприємства
дробитися не може. Така ж ситуація і на капіталістичних підприємствах акціонерного типу.
Таким чином, ні в першому (повністю колективна капіталістична власність), ні в другому
(акціонерні товариства відкритого типу), ні тим паче в третьому випадку не можна
стверджувати, що «елемент колективності не змінює природи власності». Це суперечить
реаліям дійсності. Внаслідок оренди і наступного викупу (відповідно до прийнятого
Верховною Радою України закону) підприємства трудовим колективом воно стає не
приватним, а колективним. Виходячи з реалій сучасності (практики викупу багатьох
підприємств трудовими колективами в США та в окремих країнах Заходу) і рішень
Верховної Ради України про пріоритетність переходу державної власності до трудових
колективів, доцільно було б поряд з приватною публічно виділити в Основному Законі
України й колективну власність.
Цей висновок підтверджується розвитком ціннісних орієнтирів навіть у США – країні, в
якій приватнопідприємницька ідеологія найсильніша порівняно з іншими розвинутими
країнами світу.
Відомий економіст українського походження Б. Гаврилишин, аналізуючи процес
еволюції в США, зазначає, що основним напрямом таких змін має бути перехід від
індивідуалістсько-егоїстично-конкурентних цінностей, за яких спостерігалося верховенство
особи (цей період розвитку США він називає «ковбойською економікою») до громадської
усвідомлених кооперативних цінностей, за яких особа є частиною громади. В Японії та
багатьох інших розвинутих країнах світу вже давно панують групово-кооперативні цінності.
В Україні однією з найважливіших соціально-економічних цілей у процесі
роздержавлення економіки повинна стати передача значної частини державної власності до
рук трудових колективів. Це шлях до подолання відчуження працівників від власності
на засоби виробництва і результатів праці, від управління виробництвом, від економічної
влади тощо. Механізм реалізації цієї мети полягає в широкому впровадженні акціонерної
власності, тобто наголос робиться на пануванні колективного привласнення (власності).
Таким чином колективний характер виробництва буде приведено у відповідність з
адекватною йому формою привласнення, що є модифікованою і більш розвинутою формою
розвитку закону єдності праці та власності. Трудова колективна власність є
найефективнішою формою власності внаслідок органічного поєднання праці та власності,
мобілізації сутнісних сил усіх працівників та ін. Для трансформаційних процесів в Україні
у сфері малого підприємництва характерна вища продуктивність дрібних колективних, а
не приватних підприємств.
На перший погляд здається, що в Україні реалізується цей варіант трансформації
власності. Свідченням цього є юридичне закріплення пріоритетності трудової колективної
власності в Законі України «Про власність», існування понад 40 тис. акціонерних товариств
та ін. Насправді, вилучаючи з підприємств до 80 % доходу, держава, по-перше, унеможливлює
навіть просте відтворення трудової колективної власності, прискорює процес
банкрутства таких підприємств та їх продаж за безцінь; по-друге, Директорському корпусу
дозволено концентрувати у своїх руках контрольні пакети акцій. Внаслідок створення
дрібних приватних підприємств, штучного дроблення крупних підприємств значна
частина колективної власності перетворюється (здебільшого через розкрадання) на
приватну капіталістичну власність. Те саме нерідко відбувається і з колективними
сільськогосподарськими підприємствами.
Інтегрувати інтереси суспільства можуть лише колективна та державна (не
бюрократична, а суспільна) форми власності. Приватна власність в сучасних умовах

146