Page 142 - 4163

По-різному тлумачиться та економіка, економічна система або спосіб виробництва, від
якої потрібно переходити до іншої економіки, системи тощо. Переважна більшість
економістів називають її командно-адміністративною системою, окремі – плановою
економікою, соціалістичним устроєм, базисом, що ґрунтується на позаекономічній
залежності. Водночас більшість авторів справедливо зазначають, що період переходу від
одного типу економіки до іншого є перехідним.
Економічна сутність перехідного періоду полягає в тому, що це особливий період,
упродовж якого економіка країни або декількох країн переходить в істотно (сутнісно) інший
стан внаслідок докорінної трансформації економічної системи. Оскільки основними
елементами такої системи є продуктивні сили, техніко-економічні відносини (єдність і
взаємодія цих сторін формує технологічний спосіб виробництва), організаційно-економічні
відносини, виробничі відносини, або відносини економічної власності, та господарський
механізм, то в перехідний період відбувається докорінна трансформація кожного з цих
елементів (або підсистем). Перехідний період в Україні почався в 1991 р.
Перехідний період має місце і в межах однієї економічної системи, зокрема при
переході від менш розвинутої стадії (етапу) до більш розвинутої. Так, перехід нижчої стадії
капіталізму у вищу тривав майже чотири десятиліття. Але упродовж такого періоду
відбуваються не істотні (докорінні), а якісні зміни в економічній системі.
Оскільки сутністю перехідного періоду від однієї до іншої системи є докорінна
трансформація існуючої економічної системи, то необхідно з'ясувати тип економічної системи,
що існував до перехідного періоду, з одного боку, і тип економічної системи, яка
розвиватиметься після перехідного періоду, – з іншого.
Тип економічної системи в колишньому СРСР. Найпоширенішою характеристикою
економічної системи, яка існувала в Україні та інших країнах колишнього СР, є поняття
«командно-адміністративна система». Проте ця назва характеризує лише один з елементів
економічної системи – її господарський механізм або управлінський аспект, який є важливим,
але не визначальним. Визначально-синтезуючим аспектом при характеристиці типу
економічної системи є тип економічної власності, передусім власності на засоби виробництва.
У колишньому СРСР 92 % власності було зосереджено в руках держави. Таким чином,
невід'ємною рисою такої системи, а отже складовою частиною поняття, що відображає тип цієї
системи, є термін «державний».
Державна власність (на засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, об'єкти
інтелектуальної власності, частку національного доходу, що перерозподіляється через
державний бюджет, тощо може бути різною за своєю соціально-економічною сутністю. Це
залежить: 1) від типу управління цією власністю; 2) від того, хто привласнює основні
результати праці, створені працівниками державних підприємств; 3) від характеру самої праці
(здійснюється вона методами економічного чи позаекономічного примусу, є індивідуальною
чи колективною тощо); 4) від характеру влади (економічної, політичної), оскільки власність і
влада діалектично пов'язані між собою.
Управління виробництвом і власністю в колишньому СРСР мало командно-
адміністративний характер. Це означало, що кожному регіону, республіці, галузі,
підприємству директивно доводилися з єдиного центру показники господарської
діяльності, виділялися обсяги ресурсів і фонду заробітної плати, визначалася номенклатура
продукції. Споживачам внаслідок цього нав'язувалися значною мірою неякісні товари і
послуги. Все це формувало затратний характер економіки, низьку ефективність
виробництва (за рівнем виробництва ВВП у розрахунку на душу населення СРСР відставав
від розвинутих країн світу приблизно в 10 разів). Командно-адміністративна система
управління поширювалася також на сільське господарство, споживчу кооперацію.
Господарський розрахунок був формальним, виробництво здійснювалося заради
виробництва, мав місце товарний дефіцит. Власником виготовленої на підприємствах
продукції була держава, оскільки і самі підприємства, і власність на засоби виробництва

142