Page 141 - 4163

суспільною формою розвитку стають більш розвинутими (порівняно з державною) форми
власності. Це інтегрована власність окремих країн, декількох компаній з різних країн та
наднаціональних органів. Її об'єктами можуть бути різні елементи продуктивних сил (засоби
праці, предмети праці, наука – у формі спільних патентів, ліцензій та ін.). При цьому, однак,
переважаючою суспільною формою розвитку продуктивних сил є державна власність (на
засоби виробництва, національний доход, інтелектуальну власність тощо).
Ще однією тенденцією розвитку відносин власності в майбутньому стане зрощування
двох або декількох форм власності й утворення на цій основі змішаних форм. З погляду
характеру відносин власності у майбутньому найінтенсивніше розвиватимуться асоційовані
форми власності трудових колективів як у межах окремих країн, так і між державами.
Зростатиме питома вага профспілкової, кооперативної власності. У структурі сучасної
корпоративної власності збільшуватиметься частка акцій трудящих. Оскільки однією з основ
економічної свободи людини й надалі буде приватна власність, то її значення зростатиме.
Водночас поглиблення процесу усуспільнення виробництва і праці передбачає домінування
колективних форм власності. Щоб узгодити ці імперативи майбутнього прогресу особи та
виробництва, необхідне поєднання індивідуального та колективного привласнення. Різні
комбінації таких форм привласнення стануть ще однією тенденцією еволюції відносин
власності.
Названі тенденції розвитку технологічного способу та відносин власності зумовлюють
відповідні зміни господарського механізму. У найближчі десятиліття відбуватиметься
насамперед його ускладнення. Поряд з механізмом ринкової конкуренції, корпоративною (у
тому числі монополістичною та олігополістичною) планомірністю та державним
регулюванням, програмуванням і прогнозуванням розвитку економіки все більшого значення
набуватиме наднаціональне регулювання макроекономічних процесів на різних рівнях
функціонування світового господарства. У межах корпоративного, державного та
наддержавного регулювання матиме місце поєднання адміністративних й економічних
важелів. Але переважатимуть економічні форми і методи регулювання мікро– та
макроекономічних процесів.
У структурі господарського механізму визначальним стане державне регулювання,
програмування та прогнозування економіки. Роль цього елемента може зрости внаслідок
загострення екологічної кризи. Залежно від ступеня її поглиблення дедалі актуальнішим
буде питання про створення єдиного планетарного уряду, глобального макроекономічного
регулювання процесів відтворення.
Серед рушійних сил соціально-економічного прогресу все вагомішу роль відіграватимуть
суперечності між досягнутим рівнем виробництва і зрослими соціальними та духовними
потребами за одночасного поглиблення ролі економічних потреб.

15.3. Сутність та особливості розвитку перехідної економіки

У багатьох працях вітчизняних та зарубіжних економістів і політиків наголошується, що
в Україні відбувається перехід до ринкової економіки (або до ринкової економічної системи,
до розвинутої ринкової економіки) і що цей період потребуватиме певного часу.
Висловлюються думки, що після подолання економічної кризи перехідний етап триватиме 2–3
десятиліття. Інші учені стверджують, що головними рисами перехідного періоду в Україні є
перехід від індустріальної до постіндустріальної стадії соціально-економічного розвитку; від
одного способу виробництв до іншого; від одного базису до іншого тощо.
Залежно від цього по-різному характеризують зміст перехідної економіки. Одні вчені
таким змістом називають перетворення усієї системи соціально-економічних відносин, другі –
формування реальних ринкових відносин, треті – створення відкритої національної ринкової
економіки, четверті – побудову основ постіндустріального суспільства, п'яті – процеси
капіталізації суспільно – економічного ладу та ін.

141