Page 144 - 4163

Безпідставною є також характеристика існуючої в колишньому СРСР економічної
системи як соціалістичного устрою. У цьому випадку частина (окремі, хоча й важливі в
останній період існування цієї системи елементи соціалізму) видаються за ціле, що не
відповідає вимогам системного підходу.
Щодо визначення «планова економіка», то в ньому організаційна форма розвитку
продуктивних сил і еволюції виробничих відносин (планова, планово-стихійна, стихійна)
заміняє домінуючий критерій при характеристиці економічної системи – тип економічної
власності. Залежно від нього формувався тип юридичної власності – передусім панівна
номенклатурно-бюрократична еліта розпоряджалася, користувалася і володіла власністю на
засоби виробництва.
Назва економічної системи «базис, що ґрунтувався на позаекономічній залежності», не
відповідає критеріям понятійності, категоріальності, тобто в ній відсутнє чітке визначення
базису.
Щоб з'ясувати назву тієї системи, до якої прямує Україна, необхідно проаналізувати
трансформаційні процеси в кожному з елементів економічної системи і передусім у
відносинах економічної власності.
В Конституції України з усіх існуючих нині форм власності пріоритет віддано приватній
власності, праву приватної власності.
Ця форма власності відіграє важливу роль у розвитку людської цивілізації, є однією з
матеріальних основ економічної свободи людини, базою для формування її індивідуальних
потреб та інтересів. Проте її роль на різних етапах розвитку людства змінювалася, і нині у
більшості розвинутих країн світу вона перестала бути визначальною формою соціально-
економічного, в тому числі науково-технічного, прогресу.
Щоб обґрунтувати цю думку, слід розглянути різні форми власності в органічному
взаємозв'язку з економічними інтересами (їх найважливішими видами), а також коротко
проаналізувати сутність приватної власності та її еволюцію, взаємодію з іншими формами
власності.
Зв'язок економічних інтересів з відносинами економічної власності виражається в тому,
що економічна власність – це відносини між людьми з приводу привласнення засобів
виробництва, предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності тощо в усіх сферах
суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі й споживанні). З
цього випливає, що прогрес економічної власності найшвидше здійснюється тоді, коли
форми власності (а отже й форми привласнення) найповніше забезпечують задоволення
потреб та інтересів людей.
Економічні інтереси – найконкретніша форма вияву відносин економічної власності.
Через наявність у сучасній структурі цих відносин трьох основних типів власності (приватної,
колективної і суспільної) виділяють приватні (в тому числі індивідуальні), колективні та
суспільні економічні інтереси. Водночас економічні інтереси – форма вияву відповідних видів
економічних потреб, їх усвідомлення окремим індивідом, трудовим колективом та
суспільством. Тому разом з економічними потребами економічні інтереси є рушійною силою
розвитку суспільного способу виробництва.
У західній економічній літературі, а в останні роки й у працях окремих вітчизняних
економістів, визнається поділ економічних інтересів лише на суспільні та приватні, а
колективні інтереси інколи розглядають як форму вияву приватних економічних інтересів.
Щодо думки багатьох західних учених, то вона відображає реалії не сьогодення, а приблизно
200-річної давності, коли в економічній системі капіталізму тих часів існували переважно
лише дві форми власності, а колективна (в той час вона була представлена акціонерними
компаніями) була винятком. У той період у багатьох країнах були прийняті конституції, в
яких зафіксовано існування лише двох форм власності. Нині таке твердження перетворилося
на стереотип, оскільки кожна крупна і навіть середня за розмірами компанія існує у формі

144