Page 138 - 4163

державного бюджету, впродовж кількох років суми витрат держави від прибутків державних
підприємств перевищила б виручку від денаціоналізації. Крім того, уряду доведеться
підвищити податки і державні позик допомоги у разі безробіття. На розпродажу державі
власності нажилися англійські банки, фінансові інститути Сіті «заробили» на цій операції 2
млрд. фунтів стерлінгів. Це стало можливим тому, що у процесі роздержавлення і приватизації
уряд продавав державне майно за демпінговими, тобто заниженими, цінами.
Роздержавлення і приватизація не означають повсюдного переходу державних
підприємств до рук приватного капіталу. У США, наприклад, це скоріше передання
власності федеральним урядом до рук властей штатів і місцевих органів. У Великобританії
денаціоналізація у багатьох випадках здійснювалася не повністю, а частково, тому вона не
призвела до прямого послаблення державного контролю за підприємствами чи до певного
послаблення такого контролю. При цьому зменшується контроль держави за деякими
підприємствами і галузями, здійснюється часткова денаціоналізація. Певне послаблення
централізованого втручання держави в економіку внаслідок її роздержавлення відбувається
переважно через послаблення командно-адміністративних методів. Державне втручання стає
при цьому більш цілеспрямованим, вибірковим і ефективним. Воно здійснюється за
допомогою програмно-цільового управління, контрактного та бюджетного фінансування,
непрямих методів регулювання активності (ставок відсотка, податків, норм амортизації
тощо).
Уряди розвинутих країн Заходу роздержавлюють і приватизують чи денаціоналізують
передусім прибуткові та рентабельні підприємства, що суперечить офіційно проголошеним
ідеям такої політики, яка проводиться нібито для подолання збитковості державних
підприємств, підвищення їх рентабельності. Так, у Великобританії сім рентабельних морських
верфей «Брітіш шіпбілдерс» були денаціоналізовані, а в руках держави залишилася лише
одна збиткова.
Ця політика не дала відчутних результатів у підвищенні техніко-економічної
рентабельності виробництва.
Так, у 1988 р. інвестиції денаціоналізованих підприємств Франції в незмінних цінах були
навіть нижчими, ніж у 1981 р. Водночас фінансові вклади компаній за цей же період зросли на
462,5 %. У глобальному плані, за визначенням впливової французької газети «Монд», видатки
на націоналізацію досягли 92 млрд. франків, з яких жодного су не було витрачено
безпосередньо на виробництво. Так, у компанії «Сен-Гобен» оборот капіталу за рік
скоротився, інвестиції не змінилися, а норма прибутку зросла.
Ставлення широких верств населення до денаціоналізації суперечливе. Так, у Франції
денаціоналізація була одним із найпопулярніших заходів консервативного уряду. У
Великобританії при проведенні денаціоналізації компанії «Нешнл фрейт» з 24 тис. робітників
17 тис. осіб виявили бажання стати власниками акцій. Оскільки курс акцій цієї компанії
внаслідок вкладання капіталу в прибуткову мережу Бюро подорожей постійно зростав, це
позначилося на настроях дрібних акціонерів. З часом теорія «народного капіталізму», як уже
зазначалося, перестала надихати широкі маси.
На національні особливості процесу одержавлення засобів виробництва істотно
впливають партії (чи партія), які перебувають при владі, а також масові рухи.
Оскільки частка державної власності в Україні після здобуття державної незалежності
становила 92 %, процес роздержавлення і приватизації тут був економічно неминучим. У
1991–2000 рр. в Україні було роздержавлено і приватизовано майже 72 тис. підприємств,
причому цей процес відбувався прискорено. Але він не мав характеру «народної
приватизації», як це значною мірою було в Чехії. Про це свідчить видача кожному
громадянинові приватизаційного сертифіката на суму лише 1 млн. 50 тис. купоно-
карбованців (максимальна номінальна вартість яких становила у 1997 р. 500 грн.), при
вкладенні якого в акції підприємства (інвестиційної компанії тощо) сума щорічного
дивіденду становитиме менше 0,1 % річної середньої заробітної плати. Це лише формально

138