Page 120 - 4163
P. 120

суспільної  форми  –  умовами  конкурентної  боротьби,  особливостями  капіталістичного
           нагромадження,  за  якого  безробіття  необхідне,  оскільки,  наприклад,  у  період  піднесення
           виникає  додатковий  попит  на  робочу  силу,  а  резервом  для  задоволення  такого  попиту  стає
           масове  безробіття.  Воно  є  також  важливим  чинником  тиску  на  зниження  заробітної  плати
           працівників.
                Основними  формами  безробіття  при  капіталізмі  є:  поточне,  аграрне,  застійне
           перенаселення.
                Найчастіше  поточне  перенаселення  –  це  коротко-  і  середньотермінове  безробіття
           внаслідок  нерівномірного  і  диспропорційного  розвитку  продуктивних  сил  у  різних  сферах,
           галузях  і  районах  народного  господарства.  Аграрне  перенаселення  зумовлене  відсутністю
           достатньої кількості робочих місць у містах, що змушує сільських працівників залишатися в селі
           та  підробляти  у  містах,  оскільки  доходів  від  праці  на  селі  недостатньо  для  нормального
           існування.  Застійне  перенаселення  характеризується  нерегулярністю  зайнятості  окремих
           категорій  населення  (сезонні  роботи,  надомна  праця).  Нижчим  прошарком  цієї  категорії
           безробітних є паупери (непрацездатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).
                Відповідно до похідних причин (щодо основної) виділяють безробіття:
                -    технологічне  (витіснення  працівників  внаслідок  впровадження  нової,  переважно
           автоматизованої, техніки);
                -    фрикційне  (пов'язане  з  плинністю  робочої  сили,  зумовленої  її  професійними,
           віковими та регіональними переміщеннями);
                -    структурне  (зумовлене  структурними  змінами,  що  спричиняють  невідповідність
           структури робочих місць і професійну невідповідність);
                -    циклічне (зумовлене економічними циклами і насамперед кризами);
                -    конверсійне  (зумовлене  закінченням  військових  дій,  значним  скороченням
           виробництва військової продукції);
                -    регіональне.
                Залежно від віку розрізняють: молодіжне безробіття, безробіття серед людей старшого віку
           та ін.
                Безробіття  завдає  значних  економічних  збитків  державі.  Згідно  із  законом  Оукена,
           збільшення  безробіття  на  1  %  призводить  до  втрати  річної  продукції  більш  як  на  2  %.  Для
           безробітних це збільшує кількість серцевих захворювань, трагічних випадків. Втрата робочого
           місця у розвинених країнах світу рівнозначна за своїм психологічним впливом смерті близького
           родича.
                Кількість офіційно зареєстрованих безробітних  у  розвинених країнах світу  зросла з 11,7
           млн. осіб у 1965 р. до понад 50 млн. у 2001 р. Лише у країнах ЄС від безробіття втрати щорічно
           становлять понад 200 млрд. дол. В Україні, за офіційними даними, наприкінці 90-х налічувалося
           близько 12 % безробітних, а за даними Всесвітнього банку – понад 25 %.
                За  сучасних  умов  використовуються  два  основні  методи  державного  регулювання
           зайнятості: 1) за характером впливу на ринок робочої сили (у т. ч. ринок праці); 2) за ступенем
           такого впливу. Кожний із них, у свою чергу, поділяється на певні різновиди.
                Так, за характером впливу на ринок робочої сили, у т. ч. на зайнятість, виділяють активні
           та  пасивні  важелі.  До  активних  належать  підготовка  та  перепідготовка  кадрів  належної
           кваліфікації, організація громадських робіт, створення нових робочих місць та стимулювання їх
           утворення, вплив на процес купівлі-продажу робочої сили та її використання, достроковий вихід
           на  пенсію  та  ін.  До  пасивних  важелів  належить  виплата  допомоги  безробітним,  надання  їм
           матеріальної підтримки (у формі талонів на споживання тощо).
                За ступенем впливу на ринок робочої сили (у т. ч. зайнятості) розрізняють заходи прямої
           дії та опосередкованої. До заходів прямої дії належать ті, що використовуються на мікрорівні
           (окремі підприємства, галузі та регіони країни) і на макрорівні.
                Крім  того,  на  макрорівні  розмежовують  адміністративні  та  правові  важелі  регулювання
           зайнятості, з одного боку, й економічні – з другого.

                                                          120
   115   116   117   118   119   120   121   122   123   124   125